Мовленнєвий розвиток дітей з дцп

Мовлення - найважливіша психічна функція, властива тільки людині.

Мовлення формується в процесі загального психофізичного розвитку дитини. До умов формування нормального мовлення відносяться не ушкоджена центральна нервова система (ЦНС), збережені слух і зір і достатній рівень активного мовленнєвого спілкування дорослих з дитиною.

В тих випадках, коли у дитини збережений слух, не порушений інтелект, але є значні мовленнєві порушення, які не можуть не позначитися на формуванні всієї її психіки, говорять про особливу категорію аномальних дітей - з мовленнєвими порушеннями.

Мовленнєві порушення дуже різноманітні, їх різноманітність залежить від складності анатомо-фізіологічних механізмів, що беруть участь у формуванні і протіканні мовленнєвого акту; від тісної взаємодії людського організму із зовнішнім середовищем; від соціальної обумовленості мовлення як відносно його форми, так і змісту.

Причини виникнення мовленнєвих порушень поділяються на органічні і функціональні. Органічні причини - це травми і хворобливі процеси, які вражають різні ланки як власне мовленнєвого апарату, так і відділів нервової системи, які мають відношення до мовленнєвої функції.

Однією з актуальних проблем логопедії є дизартричні розлади, корекція яких має важливе медико-педагогічне, психологічне і соціальне значення.

Дизартрія - порушення вимовної сторони мовлення, обумовлене недостатністю іннервації мовленнєвого апарату. Провідним дефектом при дизартрії є порушення звуковимовної і просодичної сторони мовлення, пов'язане з органічним ураженням центральної і периферичної нервової системи.

До особливостей моторики артикуляційного апарату осіб із дизартричними розладами належать шість видів порушень:

1) обмеженість або нездатність довільних рухів органів артикуляції;

2) змінний (нестійкий) характер порушень м'язового тонусу в мовленнєвій мускулатурі;

3) наявність гіперкінезів (примусових рухів);

4) частота оральних синкінезій;

5) порушення імпульсації від м'язів артикуляційного апарату;

6) вплив патологічних тонічних рефлексів на м' язи артикуляційного апарату.

До основного симптому ДЦП - рухові розлади - в більшій частині випадків приєднуються порушення психіки, мовлення, зору, слуху. У деяких дітей спостерігаються судомні синдроми. Без відповідної своєчасної корекції моторного розвитку ця вада здійснює несприятливий вплив на весь хід формування нервово-психічних функцій дитини.

Причини розвитку ДЦП різноманітні. Прийнято виділяти: пренатальні, перинатальні і постнатальні несприятливі чинники, що мають відношення до походження ДЦП. На практиці найчастіше зустрічаються комбінації таких чинників, діючих на різних етапах розвитку.

До пренатальних чинників відносять стан здоров'я матері, відхилення в ході вагітності, чинники, що порушують розвиток плоду. До перинатальних - асфіксії в пологах, родові травми. Постнатальні чинники впливають після народження, у молодшому дитячому віці, це травиш головного мозку, інфекційні захворювання (менінгіт), інтоксикації, різноманітні новоутворення в мозку.

У клінічній практиці використовується найчастіше класифікація К.Семенової (1979, в яку включені власні дані автора і елементи класифікації Д. Футера (1967) і М. Цукера (1947)) [6; 40; 29].

1. Спастична діплегія (хвороба Літтла) - тетрапарез, при якому руки страждають значно менше, ніж ноги. Діти можуть обслуговувати себе, писати, опанувати низку трудових навиків. Найпоширеніші прояви - затримка психічного і мовленнєвого розвитку. Часто зустрічається патологія черепних нервів: збіжна косоокість, атрофія зорових нервів, порушення слуху, порушення мовлення у вигляді затримки його розвитку.

При цій формі паралічу наявні елементи псевдобульбарно- го синдрому дизартрії, які обумовлені центральним паралічем м'язів інервованих язикоглотковим, блукаючим і під'язиковим нервами, унаслідок двостороннього ураження рухових кірково-ядерних шляхів; виявляється монотонністю, невиразністю мови, іноді підвищеною гучністю і напруженим сповільненням. Характерний носовий відтінок (гугнявість), порушена плавність мовлення.

2. Подвійна геміплегія - одна з найважчих форм ДЦП. Клінічно діагностується спастична тетраплегія (тетрапарез), псевдобульбарний синдром, когнітивні і мовленнєві порушення. У більшості дітей спостерігаються епілептичні напади. Майже в половині випадків рухові розлади супроводжуються патологією черепних нервів: косоокістю, атрофією зорових нервів, порушеннями слуху.

3. Гіперкінетична форма. При цій формі ушкоджуються структури екстрапірамідної системи і слухового аналізатора. У клінічній картині характерна наявність гіперкінезів: атетоз, хореоатетоз, торсийна дистонія, дизартрія, окорухові порушення, зниження слуху. Характеризується мимовільними рухами (гіперкінезами), підвищенням м'язового тонусу, одночасно з якими можуть бути паралічі. Інтелект розвивається в основному задовільно. Відсутня правильна установка тулуба і кінцівок. Діти з хорошим інтелектом закінчують школу, середні спеціальні і вищі навчальні заклади, адаптуються до певної трудової діяльності. Мовленнєві порушення спостерігаються частішим у формі гіперкінетичної дизартрії.

До гіперкінетичних форм відносять підкіркову та екстрапі- рамідальну дизартрії.

Підкіркова дизартрія, що виникає при ураженні підкіркових вузлів і їх нервових зв'язків. Для неї характерно порушення м'язевого тонусу і гіперкінезії артикуляційної та мімічної мускулатури. Але при емоційному комфорті хворий може вимовляти звуки, слова і навіть короткі фрази правильно. Під час хвилювання відразу ж виникають артикуляційні судоми, напружуються м'язи язика. Характерною відзнакою цієї дизартрії є порушення просодики мовлення: темпу, ритму, інтонації. Мовлення або дуже прискорене, або дуже сповільнене.

Екстрапірамідальна форма (d.ехtrаруrаmіdаlіs) - обумовлена ураженням стріапаллідарної системи. Характеризується виникненням локомоцій, м'язевими синергіями, гіпо- та гіперкінезами. З боку мовлення розлади темпу - прискорення, сповільнення. Голос глухий, слабкий, незрозумілий тембр, артикуляція звуків наче обірвана.

4. Атонічно-астенічна форма - характеризується низьким тонусом м'язів, атаксією і високими сухожилковими рефлексами. При цій формі ДЦП підкреслюється помірна затримка розвитку інтелекту, а у низці випадків має місце олігофренія у ступені глибокої дебільності, або імбецильності. Нерідкі мовленнєві розлади у формі псевдобульбарної, або мозочкової дизартрії.

Мозочкова дизартрія (d. cerebellafis) або атонічно-астенічна форма, обумовлена ураженням мозочка або його провідних шляхів; характеризується розтягнутим, скандованим мовленням із порушенням модуляції і змінною гучністю, подовжується час вимовляння складу, що призводить до уповільнення мовлення.

5. Геміпаретична форма - (спастична геміплегія, геміпарез) - характеризується однобічним порушенням функції кінцівок. Рука, як правило, страждає більше, ніж нога. Діти з геміпарезами опановують вікові навички пізніше, ніж здорові діти, тому рівень соціальної адаптації, як правило, визначається не мірою рухового дефекту, а інтелектуальними можливостями дитини. У 25-35% дітей спостерігається олігофренія.

Бульбарна форма (d. buulbaris від гр. - цибулина, форму якої нагадує довгастий мозок.) дизартрії обумовлена периферичним парезом або паралічем м'язів, що беруть участь в артикуляції, унаслідок ураження язикоглоткового, блукаючого і під'язикового нервів і їх ядер. У дитячій практиці зустрічається однобічне вибіркове ураження лицевого нерва при вірусних захворюваннях, або при запаленні середнього вуха. Характеризується глухим, слабким голосом, порушенням артикуляції зімкнених звуків, спрощується форма щілини у щілинних звуках, тембр гугнявий, порушена акцентуація та мелодика мовлення.

За глибиною порушення мовленнєвої моторики виділяють різні ступені дизартрії. Остання ступінь, коли усне мовлення не розвивається зовсім, має назву анартрії. Зрозуміти мовлення такої дитини практично неможливо. В той же час, хороший розумовий розвиток, збережене внутрішнє мовлення, потреба в спілкуванні дозволяють їй при правильному навчанні опанувати грамоту і програму зі загальноосвітніх предметів не гірше за звичайних дітей.

Легкий ступінь порушень мовленнєвої моторики отримав назву - стерта форма дизартрії. При стертій формі дизартрії весь властивий дизартрії симптомокомплекс виявляється не яскраво. Часто стерту дизартрію діагностують як складну дислалію.

Найчастіше зустрічається змішана форма ДЦП. При ній поєднуються усі перераховані вище форми мовленнєвих порушень.

Аналіз спеціальної літератури свідчить, що, крім мовленнєвих порушень, структура дефекту у дітей із дизартрією при ДЦП включає в себе специфічні відхилення у психічному розвитку.

Психічний розвиток дітей, що страждають церебральними паралічами, має типові особливості. Він не лише уповільнений, але і порушений. Особливо характерна непропорційність у розвитку вищих психічних функцій, а також мислення. При деяких формах захворювання відзначається невідповідність між задовільним загальним рівнем розвитку абстрактного мислення і недостатністю просторових уявлень, що надалі обумовлює специфічні труднощі в засвоєнні дитиною рахункових операцій.

У ході психолого-педагогічного дослідження дітей із легкою формою дизартрії Р.І. Мартинова встановила, що у дітей із дизартрією порівняно з дітьми, що мають нормальне мовлення, є розлади уваги як наслідок недостатньої рухливості основних нервових процесів у корі головного мозку.

Слабкість процесу запам'ятовування слів дітьми а легкою формою дизартрії пов'язана не лише з порушенням їх фонематичного слуху, а й з розладом активної уваги.

З боку мисленнєвих процесів зустрічається уповільненість, інертність, які поєднується з церебрастемічним синдромом. Для більшості дітей характерним є сповільнене формування просторово-часових уявлень, оптико-просторового гнозису, конструктивного праксису (Р. Мартинова).

При дизартрії часто зустрічається затримка психічного розвитку органічного типу, іноді олігофренія. Спостерігається важка поведінка з нестійким настроєм, що супроводжуються плачем, часто бувають афективні спалахи.

Емоційні розлади у дітей із дизартрією проявляються у вигляді підвищеної емоційної збудливості, підвищеної чутливості до звичайних подразників оточуючого середовища, схильності до коливань настрою. Підвищена емоційна лабільність поєднується з інертністю емоційних реакцій.

У дошкільному і шкільному віці вони схильні до роздратованості, коливання настрою, метушливості, часто виявляють жорстокість, негативізм. Руховий неспокій посилюється при втомі, деякі діти схильні до реакцій істероїдного типу. Інші - лякливі, загальмовані в новій обстановці, уникають труднощів, погано пристосовуються до зміни обставин.

При надмірних фізичних та інтелектуальних навантаженнях, хибному вихованні ці реакції закріплюються, і виникає загроза формування патологічного характеру.

У дітей із дизартрією переважають мотиви уникнення невдачі над мотивами досягнення. Це є свідченням того, що діти із дизартрією не прагнуть до покращення результатів своєї діяльності, не проявляють наполегливості у досягненні своїх цілей, що викликано страхом зазнати невдачі, зробити щось не так; причиною цього може бути також невпевненість у собі, це провокує появу таких особистісцих якостей, як пасивність, безініціативність. Порівняно з дітьми-дизартриками діти з нормальним психофізичним розвитком володіють вищим рівнем мотивації досягнення і будуть шукати її, більше впевнені в успішному вирішенні цих ситуацій, наполегливі у досягненні цілей, добре почуваються у ситуаціях змагання.

Порушення мовлення і інтелекту у дітей із дизартрією при ДЦП зустрічаються з однаковою частотою.

Отже ДЦП є складним захворюванням, яке обумовлене складністю рухових, психічних і мовленнєвих порушень, що значно ускладнює успішне формування комунікативної поведінки дітей цієї категорії.

Дата добавления: 2015-08-05 ; просмотров: 145 ; Нарушение авторских прав

На сьогоднішній день в Україні значно зросла кількість дітей із порушенням функцій опорно-рухового апарату.

Причин розвитку дитячого церебрального паралічу є декілька. В більшості випадків це трапляється ще під час внутрішньоутробного розвитку або ж при народженні. Людина з цією особливістю протягом всього життя зіштовхується з труднощами. Для покращення стану потрібно багато зусиль батьків, вчителів, лікарів і самої дитини.

Щоб досягти позитивної динаміки, лікування та реабілітацію бажано розпочинати якомога раніше.

Для психічного та фізичного розвитку, важливо не лише медикаментозне лікування, ЛФК, масажі, реабілітація, але й навички спілкування, комунікації, соціальна адаптація. Тому особливу увагу варто приділити корекції мовленнєвих порушень, які трапляються приблизно у 80% дітей з ДЦП. В залежності від симптомів та важкості ураження, бувають різних форм. Основними є: дизартрія, дислексія, дисграфія, алалія, затримка мовного розвитку.

Фактори, які впливають на затримку мови у дітей з ДЦП

Найперше це пошкодження певних ділянок мозку та повільний темп розвитку мовленнєвих зон.

Також важливу роль відіграють навколишнє середовище (в якому перебуває дитина) та люди які її оточують. Часто причиною затримки мови стає гіперопіка батьків. Вони намагаються допомогти своїй дитині всіма силами, але не задумуються, що тим самим позбавляють її будь-яких дій чи спроб зробити щось самостійно. Дитина отримує все готове і відповідно у неї немає потреби попросити, пояснити, уточнити.

Фахівці рекомендують залучати дітей не тільки до самообслуговування, а й до виконання незначних завдань у повсякденному житті, які їй під силу. Обов’язковою є похвала (після того як дитина впорається) та підтримка і розуміння (в разі невдачі).

Ще одним фактором є адаптація в соціумі. Це залучення дитини до навчального процесу, можливість відвідування садочків та шкіл, спілкування з однолітками. Довший час в нашій країні вважалось нормальним залишати дитину з особливостями вдома. Таким чином вона не мала достатньої змоги розвиватись.

На щастя, зараз активно впроваджується інклюзивна освіта, завдяки якій діти стають відкритішими, більше спілкуються, впевненіше почуваються, знаходять друзів. Звичайно це важкий та довгий процес, що потребує ретельної підготовки. Перш за все, потрібно забезпечити навчальний заклад необхідним обладнанням, мають мати місце спеціальні навчальні методики та технічні забезпечення. Дитина з ДЦП не повинна відчувати незручностей та перешкод. Також важливим моментом є навчити дітей правильно ставитись до особливостей інших людей, розвивати у них повагу та турботу, любов та толерантність.

Методи для корекції мовлення

Допомога має надаватись з врахуванням різновиду порушень, індивідуальним підходом та правильно визначеним діагнозом.

Логопедичний масаж

Є одним із способів корекції мовленнєвого розвитку, який має декілька видів.

Класичний – виконується руками, це традиційні погладжування, постукування, розтягування.

Точковий – задіяні біологічно активні точки (БАТ).

Сегментарно-рефлекторний – в логопедії цей масаж спрямований на голову, комірцеву зону, обличчя, шию.

Вібральний – є дієвим на початкових етапах роботи. Тут використовуються різноманітні вібромасажери , які не тільки допоможуть у розвитку мовлення, а й забезпечать заспокійливу дію.

Завдання масажу : стимуляція мовного розвитку, задіяння в мовну діяльність нових груп м’язів, нормалізація тонусу, зменшення слиновиділення, покращення жування та ковтання.

Артикуляційна та дихальна гімнастика

Вправи спрямовані на покращення вимови, коректують подих, та допомагають збільшити надходження кисню в організм. В допомозі стануть різноманітні іграшки. Такі як: літаюча кулька , повітряне лото та інші.

Дрібна моторика

Розвиток дрібної моторики є одним із важливих аспектів при коригуванні мовленнєвих порушень, оскільки у дітей з ДЦП виникає взаємозв’язок рухових та мовних розладів. При правильному підході, систематичній та наполегливій роботі, отримаємо чудові результати.

Засоби, які використовують при цій методиці:

• Гімнастика та масаж кистей рук, пальчиків. Може супроводжуватись віршиками та пісеньками.
• Ігри з дидактичними матеріалами . Вибір дуже великий. Всі вони яскраві, кольорові. Це неодмінно приверне увагу дитини, покращить її настрій, заохотить до роботи. А така іграшка як музичний килимок ще й потренує слух.
• Вправи з м ’ ячиками та кульками .
• Ігри з конструктором, мозаїкою, гудзиками, прищіпками, а також природніми матеріалами.
• Малювання, розфарбовування, аплікація, ліплення.

Рухливі заняття

Всім відомо, що рух – це здоров’я. Рухливі ігри та вправи допоможуть нормалізувати темп і ритм мовлення. Завдання не повинні бути складними – тупотіння ногами, плескання в долоні, постукування, піднімання рук. Важливий індивідуальний підхід до кожної дитини, враховуючи її можливості та навики.

Інші методики та програми

Музикотерапія, казкотерапія, програма для вивчення математики Нумікон теж є ефективними для навчання та корекції мовлення.

Отже, для того щоб робота була ефективною, характер корекції мовленнєвих порушень має бути комплексним, продуманим та систематичним. Спеціалісти повинні взаємодіяти між собою та батьками. Нехай заняття проходять в ігровій формі і обов’язково з позитивними емоціями.

Дитячий церебральний параліч у наш час є одним із найбільш поширених захворювань нервової системи в дитячому віці в усіх країнах світу. Це захворювання тяжко інвалідизує дитину, уражаючи не лише опорно-рухову систему, а й зумовлює порушення мовлення (80 %), інтелекту (50 %), зору (20 %), слуху (15 %), кінестетичного сприймання (15 %) (О. Чеботарьова, 2006).

Провідними у клінічній картині дитячого церебрального паралічу є рухові порушення: порушення м’язового тонусу – за типом спастичності, ригідності, гіпотонії, дистонії; обмеження або неможливість здійснення довільних рухів – паралічі і парези; наявність примусових рухів – гіперкінези і тремор; порушення рівноваги і координації рухів – атаксія; порушення відчуттів рухів – кінестезія; недостатній розвиток стато-кінетичних рефлексів; синкінезії; наявність патологічних тонічних рефлексів.

Характерним для цих порушень є те, що вони:

- часто поєднуються з розладами психіки, мовлення, інших аналізаторних систем (зору, слуху);

- полягають у тому, що дитина із труднощами і пізніше, ніж у нормі, починає тримати голівку, сидіти, стояти, ходити, опановувати предметно-маніпулятивну діяльність;

- в умовах недостатньої корекції вони можуть негативно впливати на формування психічних функцій і мовлення.

Порушення рухових функцій у дітей, хворих на церебральний параліч, завжди поєднується із порушенням психічних функцій і особистості у цілому. Механізм порушення психіки під час ДЦП є:

- складним і визначається часом, ступенем та локалізацією ураження мозку;

- картина психічних порушень при ранньому внутрішньоутробному ураженні характеризується грубим недорозвиненням інтелекту;

- якщо ураження розвинулися у другій половині вагітності і у період пологів, то психічні захворювання носять більш мозаїчний, нерівномірний характер;

- чіткий взаємозв’язок між проявами рухових і психічних порушень відсутній: тяжкі розлади рухів можуть поєднуватися з легкою затримкою психічного розвитку, а остаточні явища ДЦП – із тяжким недорозвиненням психічних функцій.

Для психіки дітей із ДЦП характерними є порушення формування пізнавальної активності, емоційно-вольової сфери, особистості.

Інтелектуальний розвиток дітей із церебральним паралічем має такі риси:

1. Унаслідок вимушеної ізоляції, обмежених контактів дитини із оточуючими, довготривалої нерухомості або труднощів під час пересування у неї нерівномірно знижено запас відомостей і уявлень про оточуючий світ, порушено сенсорні функції, координовану діяльність різних аналізаторних систем. Патологія зору, слуху, м’язово-суглобного почуття суттєво впливає на сприймання у цілому, обмежує обсяг інформації, ускладнює інтелектуальну діяльність дітей із ДЦП.

2. Інтелектуальна діяльність носить нерівномірний, дисгармонійний характер: інтелектуальні функції можуть бути порушені або ні, інколи їхній розвиток затримується або не має аномалій. Унаслідок несформованості вищих кіркових функцій порушено пізнавальну діяльність. Має місце парціальність порушень – у деяких дітей в основному розвиваються наочні форми мислення, у інших, навпаки, наочно-дійове мислення страждає, а словесно-логічне розвинуте краще.

3. Психічні процеси уповільнено, вони швидко виснажуються, дітям складно переключитися на виконання інших видів діяльності, недостатньою є концентрація уваги, знижено обсяг механічної пам’яті. Низька пізнавальна активність проявляється у відсутності інтересу до занять, невмінні зосередитися, низькому темпі діяльності, зниженій здатності до переключення психічних процесів. Церебростенічний синдром проявляється у тому, що діти під час інтелектуальних навантажень швидко втомлюються.

Стан інтелекту дітей із церебральним паралічем може бути наближеним до норми, інколи проявляється затримка психічного розвитку, розумова відсталість.

Емоційно-вольові розлади у дітей із ДЦП проявляються у вигляді:

- підвищеного емоційного збудження, ейфорії, роздратованості, рухової розгальмованості/загальмованості, сором’язливості;

- схильність до коливань настрою поєднується з інертністю емоційних реакцій: дитина, що почала плакати або сміятися, ніяк не може зупинитися;

- підвищене емоційне збудження може поєднуватися із плаксивістю, роздратованістю, капризами, реакцією протесту, що посилюються в незнайомих для дитини обставинах, під час втоми.

Обмеженість з раннього віку досвіду соціальної взаємодії і можливостей самореалізації формує у дошкільників з церебральним паралічем підвищено вразливу емоційну структуру: в дітей з’являється тенденція до аутичного способу переробки та вираження емоцій, несамостійність, сором’язливість, невпевненість, тривожність у спілкування інші невротичні та неврозоподібні прояви.

Емоційно-вольова незрілість у поєднанні з порушеннями самої структури чуттєвого пізнання визначають специфічну затримку психічного розвитку, особливістю якої виступає дисоційована, дисгармонійна структура розумової недостатності, що супроводжується втратою, затримкою чи збереженістю окремих інтелектуальних функцій.

Серед видів патологічного розвитку особистості таких дітей найбільші труднощі в корекційній роботі мають наступні: різні варіанти психічного інфантилізму (невропатичний, церебрастенічний, органічний), психастенічний або тривожно уявний, астенічний, аутичний. Спостерігається деяка кореляція різних форм дитячого церебрального паралічу з різними варіантами патологічного розвитку особистості (Л. Ханзерук, 2001).

Поведінка дітей із церебральним паралічем залежить від стану здоров’я, умов виховання та інших причин. Вона може відрізнятися: руховою розгальмованістю, агресією, реакцією протесту щодо оточуючих, або, навпаки, повною байдужістю до них, сором’язливістю, невмінням відстоювати свої інтереси, підвищеною чутливістю. Достатній інтелектуальний розвиток дітей із ДЦП може поєднуватися з відсутністю впевненості у собі, самостійності, підвищеною навіюваністю, схильністю до образ, замкненістю, а особистісна незрілість інколи проявляється в наївності суджень, небажанні виконувати самостійну діяльність, слабкій обізнаності у питаннях, пов’язаних із орієнтацією у побуті.

Мовленнєві порушення ускладнюють спілкування і загальний розвиток дітей із церебральним паралічем. Особливості порушень мовлення і ступінь їх прояву залежать від часу, локалізації і складності ураження мозку.

Існує взаємозалежність між глибиною порушень артикуляційної моторики і порушеннями функцій рук: найбільш виражені порушення артикуляційної моторики відмічено у дітей, які мають значні ураження верхніх кінцівок.

У дітей із церебральним паралічем спостерігаються такі форми порушень мовлення, як: дизартрія, затримка розвитку мовлення, алалія, порушення писемного мовлення.

Нам важно ваше мнение! Был ли полезен опубликованный материал? Да | Нет

У структурі дефекту у дітей з церебральним паралічем значне місце займають порушення мови, частота яких становить до 80%. Вивченню мовних порушень при ДЦП присвячено багато спеціальних досліджень (Л. А. Данилова, Е. М. мастей-кова, М. В. Іпполітова, І. А. Панченко та ін.).

Особливості порушень мови і ступінь їх вираженості залежать в першу чергу від локалізації та тяжкості ураження мозку. В основі порушень мови при ДЦП лежить не тільки пошкодження певних структур мозку, але і більш пізнє формування або недорозвинення тих відділів кори головного мозку, які мають найважливіше значення в мовної і психічної діяльності. Відставання в розвитку мови при ДЦП пов'язано також і з обмеженням обсягу знань і уявлень про навколишній, недостатністю предметно-практичної діяльності. Хворі діти мають порівняно невеликий життєвий досвід, спілкуються з вельми невеликим колом людей (як однолітків, так і дорослих). Несприятливий вплив на розвиток мови надають допускае-

мие батьками помилки виховання. Часто батьки надмірно опікують дитину, прагнуть багато зробити за нього, предупрежда-; | ють всі його бажання або виконують їх у відповідь на жест або погляд. | При цьому у дитини не формується потреби в мовної діяль-1 ності. У таких випадках дитина буває позбавлений мовного загально- | ня, яке є важливою передумовою розвитку мови.

Велике значення в механізмі мовних порушень при ДЦП | має сама рухова патологія, що обмежує возможное- \ ти пересування і пізнання навколишнього світу. Відзначається вза-; імосвязь між мовними і руховими порушеннями у дітей 1 з церебральним паралічем. Тривале збереження патологічних тонічних рефлексів чинить негативний вплив на? м'язовий тонус апарату артикуляції. Виразність то-; нічних рефлексів підвищує тонус м'язів мови, утруднює дихання, голосоутворення, довільне відкривання рота, рухи язика вперед і вгору. Подібні порушення артикуляційної моторики затримують формування голосової активності і порушують звукопроізносітельной сторону мови. У зв'язку з недостатністю кінестетичного сприйняття дитина не тільки з працею виконує руху, але і слабо відчуває положення і рух органів артикуляції і кінцівок.

Відзначається певна залежність між вагою порушень артикуляційної моторики і вагою порушень функції рук. Найбільш виражені порушення артикуляції мо₇ Ториком відзначаються у дітей, у яких значно вражені верхні кінцівки.

Всі перераховані фактори визначають специфіку порушень доречевого і мовного розвитку дітей з церебральним паралічем. Різні порушення рухової сфери зумовлюють різноманітність мовних розладів. Для кожної форми дитячого церебрального паралічу характерні специфічні порушення мови.

При ДЦП мовні порушення ускладнюють спілкування дітей з оточуючими і негативно позначаються на всьому їхньому розвитку.

У дітей з церебральним паралічем виділяють такі основні форми мовних порушень: дизартрія, затримка мовного розвитку, алалія.

Мовні порушення при ДЦП рідко зустрічаються в ізольованому вигляді. Наприклад, найбільш часта форма мовної патології - дизартрія - часто поєднується з затримкою мовного розвитку або, рідше, з алалією.

народження). При ДЦП не тільки сповільнюється, а й патологічно спотворюється процес формування мови. Затримка мовного розвитку відзначається вже з доречевого періоду.

Доречевой період дитини з церебральним паралічем відрізняється від того ж періоду у нормально розвивається дитини. Зазвичай доречевой період при ДЦП затягується на 2-3 роки (Е. Ф. Архипова). Є певна патогенетична спільність порушення доречевого розвитку з руховими порушеннями в цілому.

Доречевой період дитини з нормальним розвитком складається з 4 етапів, які простежуються у дітей з церебральним паралічем.

1-й етап - безумовно-рефлекторний (до 3 міс.). Крик у здорового новонародженого голосний, чистий, з коротким вдихом і подовженим видихом. При ДЦП відзначається якісна видозміна крику, його одноманітність, нетривалість (тихий, здавлений, пронизливий, може бути відсутність крику; замість крику - окремі схлипування або гримаса на обличчі).

2-й етап - початок гуления (з 3 міс.). У нормі - наявність інтонаційної виразності в крику. При ДЦП відзначається недорозвинення інтонаційної характеристики крику, який не виражає радості або невдоволення, т. Е. Не змінюється в залежності від стану дитини. Гуління відсутня або його активність вкрай низька.

3-й етап - інтонувати гуление (з 4 міс.). У дітей з церебральним паралічем спостерігається затримка появи співучого гуления, бідність, неповноцінність голосових реакцій. Часто крик переважає над іншими голосовими реакціями.

4-й етап - лепет (з 6 міс.). При ДЦП відзначається відсутність або затримка появи белькотіння. Лепет характеризується одноманітністю, бідністю звукового складу, фрагментарністю, малоак-тивностью, відсутністю чіткої інтонаційної виразності; виникає рідко.

До 12 міс. у дітей з церебральним паралічем спостерігається зниження потреби в мовному спілкуванні і низька голосова активність. Діти часто вважають за краще спілкуватися жестом, мімікою, криком. У кращому випадку дитина може вимовляти лише одне-два слова. Таким чином, при ДЕ | Й затриманий доречевой період, а також порушені передумови до розвиткур & т.

Індивідуальні терміни появи мови у дітей з церебральним паралічем значно коливаються, що залежить від локалізації і тяжкості ураження мозку, стану інтелекту, часу початку і адекватності корекційно-логопедичної роботи. При ДЦП найбільш повільний темп мовного розвитку спостерігається в ранньому віці (перші три роки життя). На другому році

життя, навіть при найважчих формах захворювання, розвиток загальної моторики зазвичай випереджає розвиток мови. Зазвичай діти | починають вимовляти перші слова приблизно в 2-3 роки. Значний стрибок у розвитку мови при проведенні корекційно-логопедичних занять спостерігається до кінця третього року життя. На цьому віковому етапі темп мовного розвитку починає опері- | жати темп розвитку загальної моторики дитини. Як правило, фразова мова формується до 4-5 років; в старшому дошкільному віці (5-7 років) спостерігається її інтенсивний розвиток.

При нормальному розвитку всі сторони мови - лексична, граматична і фонетична - внутрішньо взаємопов'язані і взаємозалежні. При ДЦП відзначається затримка і порушення їх формування.

У дітей з церебральним паралічем в ранньому віці вкрай повільно збільшується активний словник (власна мова) і поширюється пропозицію, повільно поліпшується виразність мови. Пасивний словник (розуміння зверненої мови) зазвичай значно більше активного. Затримується розвиток мелодико-інтонаційної сторони мови, а також сприйняття та відтворення ритму. Мовна активність низька, у мові переважають окремі слова, рідше - прості короткі речення. Насилу формується зв'язок між словом, предметом і найпростішим дією. Особливо складно засвоюються слова, що позначають дію. Часто вони замінюються словами, що позначають предмети. Відзначається недиференційоване вживання слів.

У дітей з церебральним паралічем в результаті порушення функцій апарату артикуляції недостатньо розвинена насамперед фонетична сторона мови, стійко порушено вимова звуків. На початковому етапі мовного розвитку багато звуки відсутні, в подальшому частину з них вимовляється спотворено, або замінюється близькими по артикуляції, що призводить до загальної невиразності мови. Для багатьох дітей з церебральним паралічем характерно атиповий (патологічне) засвоєння фонем, що не співпадає з послідовністю їх засвоєння при нормальному онтогенезі. Вже на ранніх етапах оволодіння фонетичним ладом мови можуть з'являтися дефектні артикуляційні уклади, які закріплюються в подальшому по мірі формування патологічного мовного стереотипу.

У дошкільному віці багато дітей спілкуються з оточуючими за допомогою простих коротких пропозицій. Навіть маючи достатній рівень мовного розвитку, діти не реалізують своїх можливостей в спілкуванні (на задані питання часто дають стереотипні однослівні відповіді). Відзначається відставання в засвоєнні окремих мовних категорій (особливо прийменників) і слів, що позначають просторово-часові відносини, абстрактні по-

няття. Насилу засвоюються лексичні значення слів (іноді виокремлює в слові тільки конкретне значення, замінюють одне слово іншим, що збігається за звучанням). При ДЦП лексичні порушення обумовлені специфікою захворювання. Кількісне зменшення словника і повільне його формування при спонтанному розвитку в значній мірі пов'язані з обмеженням обсягу, несістематізірованность, неточністю, а іноді і ошибочностью знань і уявлень про навколишній. У дітей з церебральним паралічем відзначаються порушення формування граматичної будови мови, які найчастіше обумовлені лексичними розладами. Граматичні форми і категорії засвоюються вкрай повільно і з великими труднощами, що багато в чому обумовлено обмеженням мовного спілкування, порушенням слухового сприйняття, уваги, низькою мовною активністю і недорозвиненням пізнавальної діяльності. Діти відчувають труднощі при побудові речень, узгодженні присудка з підметом, вживанні правильних відмінкові закінчення.

Вікова динаміка мовного розвитку дітей з церебральним паралічем в чому залежить від стану інтелекту. Чим вище інтелект дитини, тим більш сприятлива динаміка розвитку мови.

II. дизартрія- Порушення произносительной сторони мови, обумовлене недостатністю іннервації мовної мускулатури. Дизартрія є наслідком органічного ураження центральної нервової системи, при якому розбудовується руховий механізм мови. Провідними дефектами при дизартрії є порушення звукопроізносітельной сторони мови і просодики (мелодико-інтонаційної і темпо-ритмічної сторони мовлення), а також порушення артикуляційної моторики, мовного дихання і голосу. Чіткість голосу при дизартрії порушена, мова змазана, нечітка.

Основні порушення при дизартрії:

- Порушення тонусу артикуляційної мускулатури (у м'язах обличчя, язика, губ, м'якого піднебіння) - за типом спастичності, гіпотонії або дистонії. У дітей з церебральним паралічем відзначається змішаний і варіативний характер порушень тонусу в артикуляційної мускулатурі, т. Е. В окремих артикуляційних м'язах тонус може змінюватися по-різному.

- Порушення рухливості артикуляційних м'язів. Обмежена рухливість м'язів артикуляційного апарату - це основний прояв парезу або паралічу цих м'язів. Недостатня рухливість артикуляційних м'язів мови і губ обумовлює порушення звуковимови. При цьому в першу чергу порушуються найбільш тонкі і диференційовані руху (насамперед піднімання мови вгору).

- Порушення дихання. Недостатня глибина дихання. нару- | шен ритм дихання: в останній момент промови воно частішає. Відзначається порушення координації вдиху і видиху (поверхневий вдих і укорочений слабкий видих). Видих часто відбувається через ніс, незважаючи на напіввідкритий рот.

- Порушення голосу. Недостатня сила голосу (тихий, слабкий, вичерпується); відхилення тембру голосу (глухий, здавлений, хрипкий ^ переривчастий, напружений, з носовим відтінком). При різних формах дизартрії порушення голосу носять специфічний характер.

- Порушення просодики. Мелодико-інтонаціо.нние розлади часто відносять до одних з найбільш стійких ознак дизартрії. Відзначається слабка вираженість або відсутність голосових модуляцій (дитина не може довільно змінювати висоту тону). Порушення темпу мовлення проявляються в його уповільненні, рідше прискоренні. Іноді має місце порушення ритму мови (наприклад, скан-дирования).

- Наявність насильницьких рухів (гіперкінезів і трьома-ра) в артикуляційною мускулатурі. Гіперкінези - мимовільні насильницькі руху, можуть бути химерні рухи м'язів мови, особи. Тремор - тремтіння кінчика язика.

- Порушення координації рухів (атаксія). Відзначається дис-метрія (невідповідність, неточність) довільних артикуляційних рухів. Часто потрібне рух реалізується більш розгонистим, перебільшеним, уповільненим рухом, ніж це необхідно (гиперметрия). Іноді спостерігається порушення координації між диханням, Голосообразование і артикуляцією (асінергія).

- Наявність синкинезий. Сінкінезіі - мимовільні супутні руху при виконанні довільних артикуляційних рухів (наприклад, додатковий рух нижньої щелепи і нижньої губи при спробі підняти кінчик язика вгору). Оральні синкинезий - відкривання рота при будь-якому довільному русі або при спробі його виконання.

- Порушення акту прийому їжі. Відсутність або утруднення жування твердої їжі; поперхивание, захлинання при ковтанні. Порушення координації між диханням і ковтанням.

- Гіперсалівація (підвищена слинотеча). Посилене слинотеча пов'язано з обмеженням рухів м'язів мови, порушенням довільного ковтання, парезом губних м'язів. Воно часто стає важчим за рахунок слабкості відчуттів в артикуляционном апараті (дитина не відчуває витікання слини і зниження са -1 моконтроля). Гіперсалівація може бути постійною або посилюватися при певних умовах.

- Наявність патологічних рефлексів орального автоматизму. При нормальному розвитку рефлекси орального автоматизму (губної,

хоботковий, смоктальний, пошуковий та ін.) виявляються з народження, слабшають до 3 міс. і пропадають до 1 року. У дітей з церебральним паралічем ці рефлекси можуть бути послаблені або не викликає зовсім в перші тижні і місяці життя, що буде ускладнювати годування цих дітей і перешкоджати розвитку перших голосових реакцій. Збереження і посилення цих рефлексів після 1 року перешкоджає розвитку довільних артикуляційних рухів і затримує розвиток мови.

- Специфічні порушення звуковимови:

стійкий характер порушень звуковимови, особлива складність їх подолання;

порушено вимова не тільки приголосних, але і голосних звуків (посередність голосних);

переважання межзубного і бічного вимови свистячих (С, з, ц) і шиплячих (Ш, ж, ч, щ) звуків; пом'якшення твердих приголосних звуків;

порушення звуковимови особливо виражені в мовному потоці. При збільшенні мовної навантаження спостерігається, а іноді і наростає загальна розмиття, нечіткість мови;

специфічні труднощі автоматизації звуків (процес автоматизації вимагає більшої кількості часу). При несвоєчасному закінчення логопедичних занять набуті вміння часто розпадаються.

Ступінь вираженості дизартрических порушень мовлення залежить від тяжкості і характеру ураження нервової системи. У легких випадках відзначається неяскраво виражена дизартрія. Стерта дизартрія проявляється в порушенні звуковимови, незначних порушеннях мовного дихання, голосоутворення, просодики; обмеженням обсягу найбільш тонких і диференційованих артикуляційних рухів. При важкому ураженні центральної нервової системи мова стає неможливою. Анарт-рія - повне або майже повна відсутність можливості звуковимови в результаті паралічу речедвігательних м'язів. По тяжкості проявів анартрия може бути різною: 1) повна відсутність мовлення і голосу; 2) наявність тільки голосових реакцій; 3) наявність звуко-складової активності (І. І. Панченко, 1979).

Існують різні класифікації дизартрії. В їх основу покладено принцип локалізації мозкового ураження, синдром-мологаческій підхід, ступінь зрозумілості мови для оточуючих.

- На основі принципу локалізації мозкового ураження розрізняють псевдобульбарного, бульбарних, екстрапірамідну, мозжечковую, коркові форми дизартрії (О. В. Правдіна і ін.).

- Класифікація дизартрії за ступенем зрозумілості мови для оточуючих була запропонована французьким невропатологом Тар-дье (1968). Їм було виділено 4 ступеня тяжкості мовних пору-

ний у дітей з церебральним паралічем: 1) порушення Звукопро-зношених виявляються тільки фахівцем в процесі обстеження дитини; 2) порушення вимови помітні кожному, але мова зрозуміла джя оточуючих; 3) мова зрозуміла тільки близьким дитини; 4) мова відсутня або незрозуміла навіть близьким дитини (четверта ступінь порушення звуковимови, по суті, являє собою анартрія).

- При класифікації на основі синдромологического підходу виділяють спастико-паретическую, спастико-ригидную, гіперкінетичну, атактическую і змішані форми дизартрії. У дітей з церебральним паралічем важко виокремити симптоматику речедвігательних розладів внаслідок складності ураження мовної моторики, якщо не співвідносити їх з загальними руховими порушеннями. При ДЦП загальними руховими порушеннями (основними синдромального розладами) є спастичний парез, тонічні порушення управління типу ригідності, гіперкінези, атаксія. У мовної моториці відзначаються аналогічні дефекти. Тип дизартрические порушення мови визначається за характером клінічного синдрому. Ця класифікація дизартрії орієнтує логопеда на якість порушення артикуляційної моторики, що дозволяє більш цілеспрямовано визначити вибір засобів лікувальної та логопедичної роботи по нормалізації м'язів і рухів артикуляційного апарату.

III. алалия- Це відсутність або системне недорозвинення мови внаслідок органічного ураження мовних зон кори головного мозку. Розрізняють моторну і сенсорну алалії. моторна алалія характеризується недорозвиненням моторної мови. При відносно збереженій розумінні мови відзначається недорозвинення лексичної, граматичної та фонетичної сторони мови. Дитина відчуває труднощі в побудові фраз, спотворює складову структуру слів (переставляє і пропускає звуки і склади). Відзначається бідність активного словника, аграматизми. На відміну від дизартрії артикуляційні можливості для правильної вимови більшості звуків збережені. Зазвичай дитина може виконати артикуляційні руху на немовному рівні, але не може реалізувати ці можливості в мові.

при сенсорної алалії порушено розуміння зверненої мови при зберіганню слуху і пізнавальної діяльності. Сенсорна алалія спостерігається при гіперкінетичнийформі ДЦП.

Отже, для дітей з церебральним паралічем характерні різні форми мовного дизонтогенеза, які проявляються як у вигляді оборотних порушень (затримка доречевого і мовного розвитку), так і у вигляді більш стійких системних розладів всіх сторін мови (загальне недорозвинення мови).