Умови для дітей із дцп

Ефективне навчання і виховання учнів із ДЦП потребує створення спеціальних умов для реалізації їх актуальних і потенційних можливостей (В. Бондар, В. Григоренко, Б. Сермєєв, В. Синьов, Б. Шеремет, М. Шеремет, О. Штеренгерц та ін.). Кореційно-педагогічна діяльність, що здійснюється під час ДЦП, має бути своєчасною, взаємопов’язаною, безперервною, взаємозалежною, комплексною, ефективною. Це тривалий процес, який вимагає значних зусиль та терпіння.

До спеціальної школи (школи-інтернату) для дітей із порушеннями опорно-рухового апарату зараховують осіб 6 (7) років, які самостійно пересуваються, не потребують індивідуального догляду, з такими захворюваннями:

- артрогрипоз, хондродистрофія, міопатія, наслідки інфекційних поліартритів;

- інші вроджені й набуті деформації опорно-рухового апарату.

Діти, у яких, крім рухових розладів, констатується затримка психічного розвитку та розумова відсталість, виокремлюються в окремі класи у складі цієї школи.

За наявності відповідних умов та кадрового забезпечення у спеціальній школі (школі-інтернаті) можуть навчатися діти з тяжкими порушеннями опорно-рухового апарату, які себе не обслуговують і відповідно до індивідуальної програми реабілітації дитини-інваліда потребують індивідуального догляду та супроводу, стан здоров’я яких дає змогу перебувати в дитячому колективі згідно з рекомендованим лікарями режимом.

Не зараховують до спеціальної школи (школи-інтернату) тих дітей із порушеннями опорно-рухового апарату, які:

- страждають на часті епілептичні напади;

- мають стійкий енурез і енкопрез унаслідок органічного ураження центральної нервової системи;

- страждають на терапевтично-резистентні судомні напади, шизофренію з наявністю продуктивної симптоматики, тяжкі порушення поведінки, небезпечні для дитини та оточення;

- мають тяжку, глибоку розумову відсталість;

- яким за станом здоров’я протипоказане перебування в дитячому колективі.

Метою корекційної роботи, яка здійснюється психолого-педагогічними працівниками, що працюють із дітьми, хворими на церебральний параліч, є надання різних видів допомоги (психологічної, педагогічної, логопедичної, соціальної) та забезпечення повної і ранньої соціальної адаптації, загального і професійного навчання. У дитини із церебральним паралічем необхідно сформувати позитивні особистісні якості, адекватне ставлення до життя, привчити до самообслуговування, праці. Із цією метою об’єднують зусилля лікарів, логопедів, дефектологів, психологів, педагогів та батьків.

Принципами корекційно-педагогічної роботи із дітьми, хворими на церебральний параліч, є:

1. Комплексний характер цієї діяльності (постійне урахування взаємовпливу рухових, мовленнєвих і психічних порушень у динаміці розвитку дитини, спільна всебічна стимуляція розвитку психіки, мовлення, моторики, профілактика і корекція їх порушень).

2. Ранній початок послідовних корекційних дій з опорою на збережені функції дитини (рання діагностика і початок корекційно-педагогічного впливу, починаючи вже з періоду немовляти і раннього віку, який є сензитивним періодом для розвитку мовлення. Раннє виявлення патології і своєчасний корекційний вплив, здійснені у цей період, дозволяють зменшити, а інколи й виключити психомовленнєві порушення дітей із церебральним паралічем, що пояснюється пластичністю і універсальною здатністю дитячого мозку до компенсації порушених функцій).

3. Організація роботи у рамках провідної діяльності. Порушення розвитку психіки і мовлення під час ДЦП значною мірою обумовлено відсутністю або дефіцитом діяльності у дітей.

4. Спостереження за дитиною у динаміці розвитку психіки і мовлення.

5. Тісний взаємозв’язок із батьками та оточенням дитини. Найближче середовище, у якому перебуває дитина із церебральним паралічем, має можливість максимально стимулювати її розвиток, пом’якшувати негативний вплив хвороби на стан психіки. Активність батьків має сприяти створенню позитивних умов виховання. Тому психолого-педагогічні працівники спрямовують їхні зусилля на організацію режиму дня дитини, цілеспрямоване виконання нею корекційних вправ, формування адекватної самооцінки, правильне ставлення дитини до особливостей здоров’я, розвиток моральних і вольових якостей, прищеплення навичок самообслуговування, включення у посильну працю, допомогу по господарству.

Уже з дитинства необхідно розвивати посильні вміння й навички, позитивні психологічні установки, привчати дитину до думки про те, що вона є повноцінною особистістю, має право на гідне життя, повинна грамотно будувати стосунки з оточуючими.

Корекційно-педагогічна робота у спеціальних закладах для дітей із ДЦП здійснюється за такими напрямами:

- стимуляція рухової активності;

- розвиток функціональних можливостей кистей рук;

- формування навичок самообслуговування;

- формування конструктивних і зображувальних навичок;

- розвиток мовлення і корекція мовленнєвих розладів;

- розвиток пізнавальної діяльності;

- формування і удосконалення провідних для кожного вікового періоду видів діяльності.

Процес формування, розвитку й удосконалення рухів у дітей із ДЦП унаслідок значного ураження систем їх виконання, керування і вегетативного забезпечення може відбуватися лише в умовах спеціально організованого навчання, що передбачає створення відповідних організаційно-педагогічних умов, застосування методів і засобів корекційно-реабілітаційного впливу.

Особливістю подолання рухових порушень (основними з яких є паралічі та парези, порушення м’язового тонусу) є те, що вони важко піддаються корекції (Л. Журба, О. Мастюкова). Із дітьми дошкільного та молодшого шкільного віку проводять систематичну робота з розвитку тонкої моторики, що забезпечує диференційовані рухи в процесі письма, виконання трудових операцій, ліплення, конструювання та інших рухових актів.

Позитивно діють на дитячий розвиток особистісно орієнтовані технології: методика кондуктивної педагогіки для дітей із ДЦП А. Петьо з використанням ерготерапії та арт-терапії; адаптована методика комплексної реабілітації за О. Мастюковою та корекційна методика Р. Бабенкової з розвитку підготовленості руки до письма, розвитку сенсорних функцій у цілому.

Технологія розвитку рухової активності цієї категорії дітей (Л. Мороз) передбачає залучення батьків до активної участі у реалізації заходів щодо розвитку рухових можливостей та збільшенні рухової активності дітей в умовах домашнього виховання; взаємодію навчально-виховного закладу з батьками дітей; поєднання педагогічних заходів з компенсаторно-відновлювальними засобами (акупресура, Су-Джок терапія, голчасті аплікатори) із залученням до роботи з дітьми кваліфікованих педагогів-реабілітологів; використання привабливих та емоційно сприятливих інтерактивних форм і засобів корекції (рухливі ігри, музичні заняття, ігри-драматизації), групових форм роботи з урахуванням індивідуальних особливостей дітей.

Продуктивні методи корекції емоційного стану учня, психогімнастика, сюжетно-рольові ігри, неструктуровані ігри, арт-терапія, групові рухливі ігри, рекомендовані психологами і психотерапевтами О. Захаровим, В. Золотоверх, І. Мамайчук, Р. Овчаровою, М. Чистяковою, дають можливість попередити емоційний дискомфорт, створити позитивну мотивацію на уроці, підтримувати на належному рівні активність і самостійність учня, формувати вміння довільно спрямовувати увагу на власні емоційні відчуття, наслідувати вираження емоцій за зразком, розуміти емоційні стани інших людей, саморегулювати власну поведінку.

Робота з поліпшення мовленнєвого розвитку учня у процесі індивідуального навчання передбачає комплексну взаємодію логопеда, лікаря, вчителя, учня та батьків.

Корекція спілкування досягається використанням таких методів психотерапії: безпосередньої взаємодії педагога і дитини на зразок індивідуальної форми психотерапевтичної дії, ефективність якої полягає в індивідуалізації дій та розумінні особистісних проблем дитини; групової психотерапії; психогімнастики як різновиду невербальної техніки; бібліотерапії; терапевтичної метафори як особливого прийому спілкування; ігрової терапії; терапії засобами образотворчої діяльності і основних положень медичної психології та деонтології.

Напрямами корекційно-розвивальної роботи щодо розвитку пізнавальної діяльності дітей із ДЦП є: ознайомлення із навколишнім світом, розвиток просторових і часових уявлень, ігрової діяльності, пам’яті, уваги, мислення, розвиток сенсорних функцій. У процесі гри тренують і закріплюють набуті уміння і навички.

У спеціальній школі (школі-інтернаті) для дітей із порушеннями опорно-рухового апарату комплексне відновлювальне лікування передбачає систему реабілітаційних заходів (лікувальна фізкультура, масаж, фізіобальнеокліматотерапія, корекційні заняття в басейні тощо) для забезпечення відновлення і розвитку резервних і компенсаторних можливостей організму.

Відповідно до стану дитини і клініки дефекту призначають різні види масажу. Лікувальна гімнастика сприяє нормалізації біохімічних процесів у нервово-м’язовому апараті. У результаті її виконання збільшується рухливість суглобів, нормалізується м’язовий тонус, покращується координація, збільшується об’єм рухів.

У спеціальних школах (школах-інтернатах) для дітей із порушеннями опорно-рухового апарату повинні бути:

- кабінети дитячого психіатра (невролога), ортопеда;

- кабінети ЛФК з урахуванням можливості проведення групових, індивідуальних занять (з розрахунку: один кабінет на одного інструктора ЛФК для роботи у дві зміни);

- майстерня з ремонту протезних пристроїв.

Обов’язковим і ефективним фактором виховання, формування у дітей із церебральним паралічем позитивних моральних рис, якостей гуманної, цілісної особистостіє трудове виховання. Його здійснюють як у процесі повсякденного життя, так і на спеціальних заняттях із праці. Професійну орієнтацію дітей із церебральним паралічем проводять упродовж усього періоду навчання з метою підготовки до тієї майбутньої професії, що відповідає психофізичним можливостям та інтересам дитини.

Під час проведення уроків використовують різні корекційні форми та види робіт. Особливу увагу приділяють предметно-практичній діяльності учнів, розвитку тонкої моторики (діти повинні більше діяти самостійно: малювати і писати, в тому числі на піску, манці, ліпити, складати, розрізати). Такі види робіт мають власну цінність, а також готують дитину до опанування письма, яке є складною координаційною навичкою, що вимагає злагодженої роботи м’язів кисті, усієї руки, правильної координації рухів усього тіла.

Отже, корекційно-педагогічна робота з дітьми, хворими на церебральний параліч, полягає у послідовному розвитку пізнавальної діяльності й корекції її порушень, корекції вищих кіркових функцій, вихованні стійких форм поведінки і діяльності. Особливими є вимоги до педагогів, які працюють із цими дітьми. Їм потрібні великий такт, знання індивідуальних особливостей дітей, уміння передбачати можливі реакції на критичні зауваження та виробляти у дитини об’єктивне ставлення до своїх можливостей.

Нам важно ваше мнение! Был ли полезен опубликованный материал? Да | Нет

Детский церебральный паралич (ДЦП) или Cerebral palsy (CP) одно из часто встречающихся хронических заболеваний детей и взрослых, характеризующееся прогрессирующим ухудшением общего состояния здоровья, увеличением спазмов и спастики.

Термин ДЦП используется только на территории России. В мировой практике используют определение Cerebral palsy (CP).

В России только по официальной статистике более 120 000 человек имеют диагноз детский церебральный паралич. Распространённость детского церебрального паралича в России среди новорождённых составляет 2 на 1000 родившихся.

Считается, что первопричиной ДЦП является поражение одного или нескольких участков головного мозга, в результате чего развиваются прогрессирующие нарушения работы всего организма.

Менее распространённый тип церебрального паралича - это приобретённый ДЦП или Cerebral palsy (CP), где первопричиной часто является черепно-мозговая травма, перелом шеи или позвоночника, инфекции мозга (менингит и пр.), инсульт, длительная высокая температура, перенесённые тяжёлые инфекционные заболевания и пр.

Очень редко в качестве первопричины возникновения ДЦП рассматриваются психосоматические и соматопсихические факторы. Часто именно они приводят к нарушениям респираторного и клеточного дыхания, возникновению спазмов и спастики в соединительной ткани, что в свою очередь, приводит к следующим сопутствующим нарушениям:

- двигательной и мышечной активности;

- работы внутренних органов и систем;

Чёткого и полного комплекса данных о причинах возникновения ДЦП пока нет. В мировой профессиональной среде ежегодно появляются новые версии и теории о причинах возникновения этого заболевания.

На данный момент основными причинами врачи называют нарушения, возникающие в процессе развития беременности, роды и первый год жизни ребёнка. В частности, в качестве причин и основных факторов риска сегодня считают:

· Резус-фактор или групповая несовместимость плода и матери.

· Внутриутробная инфекция во время беременности.

· Вирусное или инфекционное заболевание, перенесённое женщиной во время беременности.

· Преждевременная отслойка плаценты приводит к множественным нарушениям здоровья матери и плода, а также к преждевременному оперативному родоразрешению.

· Неправильное предлежание плода на последнем сроке беременности часто приводит к травматизации младенца в процессе родов.

· Обвитие пуповиной, провоцирующее возникновение острой гипоксии, которая резко ограничивает поступления кислорода в головной мозг ребёнка, что приводит к гибели клеток головного мозга и кровоизлияниям.

· Анатомически и клинически узкий таз роженицы.

· Дискинезия головного мозга плода.

· Низкий вес при рождении.

· Рождение крупного плода.

· Длительные, осложнённые роды.

· Травмы, полученные младенцем в процессе родов.

· Травмы в период первого года жизни.

· Перенесённые инфекционные заболевания в период младенчества, в том числе осложнение после прививок.

В качестве фактора риска возникновения ДЦП можно смело называть проблему исчезновения культуры выхаживания и выпестования младенца, которая гарантировала рождение и развитие здорового младенца.

Подробнее вы можете узнать информацию в видео ДЦП: причины и методы оздоровления.

Сегодня мало кто из специалистов учитывает стрессовое состояние роженицы и младенца, а также особенности реакции соединительнотканной системы человека на стресс. Практически никто не учитывает влияния психосоматических и соматопсихических факторов на развитие у младенца ДЦП.

Психоэмоциональные, психосоматические и соматопсихические состояния человека всегда сопровождаются реакциями соединительнотканной системы и всего организма в целом, что в свою очередь, приводит к нарушению респираторного дыхания, дыхания на клеточном уровне, спазмам, сети спазмов и далее к спастике, которая сохраняется в теле всю жизнь. Одновременно этот процесс сопровождается специфическими биохимическими и физиологическими процессами.

Более полное объяснение вы можете посмотреть на бесплатном вебинаре " От понимания причин к корректной реабилитации по методу Н. Лоскутовой БФМ". Для просмотра требуется обязательная регистрация!

Метод Надежды Лоскутовой БФМ учитывает все вышеуказанные факторы, и при условии ежедневной, системной и последовательной работы позволяет:

• полностью восстановить респираторное дыхание и дыхание на всех уровнях организма;
• восстановить волновую линейную и нелинейную биодинамику тела;
• гармонизировать внутренние биодинамические ритмы опорно-двигательного аппарата, всех органов и систем организма;
• освободить от спазмов и спастики всю соединительнотканную систему организма и восстановить полную свободную амплитуду микро и макродвижений;
• освободить от спастики соединительнотканную систему и восстановить свободную циркуляцию всех жидкостей в организме, в том числе восстановить питание клеток;
• восстановить питание мозга и когнитивную функцию.

На жаль, діти з синдромом ДЦП в наш час не рідкість. Їх можна бачити всюди: на вулиці з мамами та бабусями, на дитячих майданчиках, в магазині. Як шкода, що в нашій країні поки не надто розвинена спеціалізовані центри для таких особливих діток. Вони так потребують захисту і ласки!

Важливий момент: всі вправи повинні виконуватися тільки в комплексі, а не окремо, тоді ефективність від них стає вище. Звичайно, ДЦП вимагає до себе пильної уваги і повноцінного тривалого лікування. Дані ж вправи прості в застосуванні і можуть виконуватися в домашніх умовах в якості підтримуючого впливу. При цьому основним заходом впливу на організм повинен бути масаж і медикаментозне лікування.

Вправи для дітей з ДЦП

Вправи в домашніх умовах сприяють зміцненню м’язів, розвитку рухової активності дитини. Для виконання вправ в деяких випадках потрібно м’яч, валик або інший допоміжний предмет.

• Вправа з м’ячем

Дитину потрібно спершись спинкою до м’яча таким чином, щоб ноги спиралися на м’яч. Дитину можна посадити на м’яч, якщо він вміє сидіти. Для цієї мети м’яч потрібно використовувати великих розмірів і з гарною гумою. Якщо дитина боїться залишатися на м’ячі на самоті, побудьте поряд з ним, розкажіть забавну веселу історію або навіть прочитайте книжку. Дитині важливо навчитися тримати рівновагу і не впасти з м’яча. Не менш важливо навчитися долати власний страх. Щоб уникнути непередбачених падінь, постарайтеся на перших порах не відходити від дитини, поки він знаходиться на м’ячі. Повторюйте вправу один — два рази на день.

• Вправа з використанням валика

Вправи із застосуванням спеціального валика або м’якого модуля сприяють підвищенню м’язової активності, нормалізації вестибулярного апарату.

Покладіть дитину на валик животом вниз і підвісьте поруч різні цікаві предмети. Це можуть бути іграшки, м’які предмети, які викликають у дитини який — то інтерес. Ось побачите, він постарається тягнути до них ручки. Вправа тим і чудово, що стимулює рухову активність дитини. Навіть якщо йому важко буде дотягуватися до іграшок, він це зробить, щоб дістати їх. Можна покласти дитину на валик і спробувати похитати його на ньому. Так піде тривога і почуття небезпеки. Вправа досить виконувати раз в день. Однак, якщо дитині подобається і він просить повторити його, не відмовляйте.

• Вправа з використанням м’якого модуля

Вправа сприяє виробленню навички рівноваги в сидячому положенні. Якщо дитина не сидить, то вправу застосовувати не можна. Необхідно дочекатися моменту, коли він навчиться сидіти.

Посадіть дитину на м’яку подушку і потихеньку, щоб не налякати малюка, починайте її розгойдувати. Якщо малюк впаде — не страшно, тому що його оточують м’які подушки. До речі, подушку з дитиною можна попередньо помістити на м’яке ліжко, а самим перебувати поруч. Тоді малюкові буде не страшно впасти, та він і не зможе це зробити, адже поруч будуть ваші ласкаві батьківські руки, готові в будь-який момент надати підтримку. Вправа досить виконувати один раз в день.

Таким чином, батькам, в чиїх сім’ях зростає дитина з ДЦП, важливо зрозуміти наступне: хвороба опорно — рухового апарату — не вирок. У ваших силах зробити життя своєї дитини яскравою, наповненою особливим змістом і щасливою.

Весь контент iLive перевіряється медичними експертами, щоб забезпечити максимально можливу точність і відповідність фактам.

У нас є строгі правила щодо вибору джерел інформації та ми посилаємося тільки на авторитетні сайти, академічні дослідницькі інститути і, по можливості, доведені медичні дослідження. Зверніть увагу, що цифри в дужках ([1], [2] і т. д.) є інтерактивними посиланнями на такі дослідження.

Якщо ви вважаєте, що який-небудь з наших матеріалів є неточним, застарілим або іншим чином сумнівним, виберіть його і натисніть Ctrl + Enter.

ДЦП - серйозна патологія, яка пов'язана з порушенням мозкових функцій, відповідальних за руху. Такі порушення не поглиблюються зі зростанням і розвитком дитини: вони виникають при народженні і не зникають з віком. Вправи для дітей з ДЦП - важливий момент допомоги хворому малюкові, адже розлади рухової функції часто виражаються в слабкості деяких м'язових груп.

Заняття можуть дозволити дитині більше координувати свої рухи, по можливості випрямити ходу, поліпшити повороти шийного відділу.

Вправи лікувальної фізкультури краще чергувати з сеансами масажу, а також з іншими процедурами, які поліпшують мікроциркуляцію в тканинах.

[1], [2], [3], [4], [5]

Лікувальна фізкультура при ДЦП

Застосування занять лікувальною гімнастикою при ДЦП входить в обов'язкову схему дитячого медичного відновлення, як активна складова комплексного лікування, засіб підтримки організму дитини в активному руховому стані, стимулятор внутрішніх резервів і захисних сил.

З чого складається комплекс лікувальної фізкультури?

• Виконання фізичних вправ, самостійно або за допомогою дорослих.
• Масажні процедури.
• Загартовування і зміцнення організму, активний спосіб життя.
• Рефлексотерапія, іглу.
• Залучення дитини до легкої трудової діяльності.

Всі перераховані методи в комплексі здатні вилікувати патологічні розлади і відновити пошкоджені функції пацієнта. Крім цього, поліпшується загальний стан організму, зміцнюється імунітет, стабілізується психологічний стан дитини.

Успіх в лікуванні дітей з ДЦП безпосередньо залежить від чіткого дотримання графіка тренувань, недопущення пропуску занять, підтримування режиму дня. Однак необхідно віддавати собі звіт в тому, що процес відновлення буде тривалим і досить складним.

Основні напрямки та цілі занять:

• приведення м'язової системи в нормальний тонус, зміцнення нерозвиненою і ослабленою мускулатури;
• поліпшення рухів в суглобах;
• розвиток координаційних функцій, вміння підтримувати рівновагу;
• розробка навичок самостійної зміни положень тіла (стояння, сидіння, пересувань);
• активізація рухових функцій (рухливі ігри, розвиток реакції);
• розвиток самостійності, прищеплення побутових і трудових навичок.

Будь-який комплекс вправ слід починати з верхньої частини тулуба, а закінчувати нижніми кінцівками. Іноді дитині легше виконувати вправи перед дзеркалом: маючи можливість стежити за своїми рухами, малюкові легше їх координувати.

Комплекс вправ для дітей з ДЦП

Пропонуємо вам ознайомитися з низкою найбільш ефективних вправ, які рекомендуються для проведення дітям з ДЦП.

Заняття, що розвивають навички руху:

• дитина сидить навпочіпки, дорослий стає перед ним так само, кладе ручки дитини на свої плечі і, притримуючи його біля пояса, намагається поставити малюка на коліна;
• дитина стоїть на колінах, дорослий підтримує його під пахвами і нахиляє в різні боки. Такий прийом дозволяє дитині навчитися розподіляти навантаження то на праву, то на ліву ніжку;
• дорослий стоїть позаду стоїть дитини, притримуючи його пахви, і м'яко штовхає своїми колінами підколінні западини дитини, змушуючи його присісти;
• дитина сидить на стільці, дорослий стоїть навпроти нього, зафіксувавши його ніжки, притиснувши ступні до підлоги. Дорослий бере руки дитини і витягує їх вперед і догори, що змушує малюка встати;
• притримуючи дитини, просити його постояти поперемінно на кожній ніжці, намагаючись зберегти рівновагу;
• підстраховуючи дитини за руки, проводити поштовхи і тягнуть руху в різні боки, змушуючи дитину зробити крок.

Заняття для нормалізації суглобових функцій:

• дитина лежить на спині, одна ніжка витягнута, а іншу слід поступово приводити коліном до живота, після чого повернутися в початкове положення;
• дитина лежить на боці, за допомогою дорослого повільно відводячи стегно то в одну, то в іншу сторону. Коліно при цьому зігнуте;
• дитина лежить на спині, поперемінно піднімає і опускає ніжки, згинаючи їх у коліні;
• дитина лежить на животі, під грудьми підкладена подушка. Дорослий піднімає дитини за верхні кінцівки, розгинаючи верхню частину тулуба.

Заняття для мускулатури живота:

• дитина сидить на стільці, дорослий допомагає дитині нахилитися вперед. Повернення у вихідне положення малюк повинен виконати самостійно, або при невеликій допомоги дорослого;
• дитина лежить на спині, ручки вздовж тіла. Необхідно стимулювати спробу малюка перевернутися на живіт і знову на спину самостійно, не використовуючи при цьому ручки;
• навчити дитину напружувати м'язи живота, вправа можна поєднувати з глибокими вдих і видих;
• дитина сидить на підлозі, ніжки витягнуті. Допомогти дитині дотягнутися пальчиками рук до пальчиків ніг, не згинаючи ніжки в колінах;
• дитина лежить на спині, дорослий допомагає дитині підняти прямі ніжки і довести їх, доторкнувшись пальцями статі над головою.

Заняття для усунення гіпертонусу м'язів рук:

• проводити активні рухи пензлем дитини в різних напрямках, зрідка струшуючи рукою і розслабляючи мускулатуру;
• міцно утримувати руку або передпліччя дитини до усунення стану гіпертонусу, після чого покачати або струсити кінцівку для розслаблення.

Заняття для м'язів ніг:

• дитина лежить на спині, ручки вздовж тіла, ніжки привести до живота. Дорослий утримує гомілки і по черзі відводить ніжки в тазостегновому суглобі, поєднуючи відведення в сторони з круговими обертаннями ноги;
• дорослий проводить дитині згинальні і розгинальні руху тазостегнового суглоба, після цього дитина пробує утримати ніжку самостійно.

Заняття для підтримки шийної мускулатури і м'язового корсету тулуба:

• дитина лежить на спині, а дорослий, піднімаючи тулуб за пахви, похитує його з боку в бік, повертає вправо і вліво, не дозволяючи дитині чинити опір. Точно так же похитують і голову, притримуючи її на вазі;
• дитина лежить на боці, а дорослий намагається перекинути його на живіт, або на спину. При цьому малюк повинен намагатися не піддаватися поштовхам, чинячи опір;
• дитина сидить на стільці, руки і голова розслаблені. Дорослий повертає голову в різні боки, нахиляє вперед і назад, а дитина намагається максимально розслабити м'язи шиї.

Заняття для стабілізації дихання:

• попросити дитину зімітувати глибоке дихання, задути свічку, що горить, здути з долоні пір'їнка. Корисно разом з малюком надувати повітряні кульки або грати, пускаючи мильні бульбашки;
• відмінний ефект можна очікувати, якщо навчити дитину співати. Подібне дія спостерігається при грі на губній гармошці, сопілки, для початку можна використовувати звичайний свисток;
• навчити дитину пускати бульбашки через соломинку в склянку води.

[6]

Розвиток міміки обличчя у дітей з ДЦП

Найчастіше дитина з діагнозом ДЦП не завжди може визначити свій емоційний стан, правильно відреагувати на позитивні і негативні емоції, продемонструвати саме те вираз обличчя, яке б відповідало необхідному почуттю, яке відчуває малюк. Як навчити дитину розпізнавати емоційний різноманітність і правильно тлумачити його? Як домогтися імітації малюком тих чи інших емоцій, щоб в майбутньому бути зрозумілим в суспільстві і розуміти оточуючих? Для цього існують спеціальні психогимнастические вправи:

• дорослий повинен демонструвати малюкові, як принюхується щеня, прислухається птах, як кішка вистежує мишку. Потім слід попросити дитину повторити побачене;
• продемонструвати здивовані очі, попросити повторити;
• описати момент щастя і задоволення, показати, як радіє ласці кошеня, а щеня - смачному частування;
• описати відчуття болю, продемонструвати біль в животі, плач, відчуття холоду;
• показати момент відрази: нехай малюк уявить, що п'є гіркі ліки або їсть лимон;
• пояснити, що таке злість, показуючи сердитого людини;
• продемонструвати почуття страху, втрати рідної домівки або рідних людей;
• розвивати почуття сорому і провини за свої вчинки, навчити просити вибачення.

[7], [8]

Вправи в басейні при ДЦП

Водні процедури успішно застосовуються при фізичному відновленні дітей, уражених ДЦП. Ні для кого не секрет, що вода відмінно розслаблює мускулатуру, стабілізує м'язовий тонус, надає енергії. Заняття у воді послаблюють дію стресів і виліковують депресивні стани. Особливий ефект можна очікувати від поєднання ЛФК з перебуванням у воді. Такий спосіб лікування називають Гідрокінезотерапія. Він може включати в себе проведення певних вправ та ігор у воді, а також застосування підводного масажу. Непередаваний ефект спостерігається при плаванні дитини в дельфінарії: спілкування з дельфінами вважається істинно лікувальним. Зрозуміти механізм даного лікування важко, проте позитивні результати такої терапії незаперечні.

Власне, слід розуміти, що лікувальні заходи і догляд за малюком з ДЦП - це тривалий процес, якому необхідно присвятити максимум часу і сил, і лише тоді вжиті заходи віддадуть довгоочікуваними позитивними результатами. Тільки постійна турбота і безмежне увагу близьких допоможуть досягти бажаних зрушень у фізичному розвитку дитини. Вправи для дітей з ДЦП необхідно проводити постійно і наполегливо, протягом усього періоду патології.

[9], [10]