Діти із дцп поділяються на групи

Складність рухових, інтелектуальних, психоемоційних, сенсорних і мовленнєвих порушень, характерних для ДЦП, зумовила створення мережі спеціалізованих навчально-виховних, медико-соціальних і лікувально-реабілітаційних закладів, в яких дітям із ДЦП надають допомогу і проводять корекційну роботу.

Дитячий церебральний параліч – це патологія, що виникає у результаті ураження головного мозку, перенесеного у пренатальний період або в період незавершеного процесу формування основних структур і механізмів мозку, що обумовлює складне поєднання неврологічних і психічних розладів. При цьому спостерігається не тільки уповільнений темп психічного розвитку у цілому, але й нерівномірний, диспропорційний характер формування окремих психічних функцій.

У більшості випадків прогноз реабілітації під час ДЦП негативний. Але, за умов ранньої діагностики (не пізніше 4-6-місячного віку) і початку активної систематичної корекційної роботи, усунення дефекту можна досягти у 60-70 % випадків (В. Козявкін). У випадку діагностування і корекції ДЦП у 12-18-місячної дитини такого результату можна досягти у 40 % випадків, з 2-3 річного віку – лише у 18-20 % дітей. Під час тривалого застосування комплексу реабілітаційних заходів у 60-70 % випадків дитина з таким дефектом зможе пересуватись самостійно, мати достатній рівень знань та стати соціально адаптованою.

Причиною ДЦП є органічне ураження центральної нервової системи, викликане впливом негативних факторів, що діють у внутрішньоутробному (пренатальному) періоді, під час пологів (інтранатальному) або на першому році життя (у ранньому постнатальному періоді). За результатами досліджень російських вчених (Л. Бадалян, Л. Журба, Н. Всеволожська), зі 100 випадків ДЦП 30 виникає внутрішньоутробно, 60 – у момент пологів, 10 – після народження.

Усі негативні фактори порушують маточно-плацентарний кровообіг. Це веде до розладів харчування і кисневого голодування плоду. Розвиток плоду порушується, може мати місце недоношеність, уроджена гіпотрофія, функціональна незрілість, знижений опір до впливу зовнішніх факторів.

Внутрішньоутробно на плід негативно можуть вплинути: інфекційні захворювання майбутньої матері під час вагітності (вірусні інфекції, краснуха, токсоплазмоз); серцево-судинні та ендокринні порушення у матері; токсикози вагітності; фізичні травми плоду; несумісність крові матері і плоду за резус-фактором або групами крові; психічні травми, негативні емоції; фізичні фактори (перегрівання, переохолодження, дії вібрації, опромінення, у тому числі ультрафіолетове, у великих дозах); дія деяких лікарських препаратів; екологічне неблагополуччя (забруднені відходами виробництва вода і повітря, вміст у продуктах великої кількості нітратів, отрутохімікатів, радіонуклідів, синтетичних домішок).

Часто зустрічається поєднання внутрішньоутробної патології із травмою, що виникла під час пологів. Дія такої травми, як правило, поєднується з асфіксією (патологічним станом організму, характерними для якого є нестача кисню у крові й надлишкове накопиченням вуглекислоти, порушення дихання, серцевої діяльності).

Інколи ДЦП виникає і після народження у результаті нейроінфекцій (менінгіту, енцефаліту), тяжких травм голови.

Отже, ДЦП - це поліетіологічне захворювання мозку, що виникає внаслідок дії екзо- і ендогенних негативних впливів на організм ембріону, плоду або новонародженої дитини.

Нам важно ваше мнение! Был ли полезен опубликованный материал? Да | Нет

ТЕМА №37 Перинатальні ураження нервової системи

Актуальність. Перинатальний період включає: 1) час до пологів, починаючи з 22 повного тижня вагітності, – антенатальний період, 2) власне час пологів — інтранатальний період і 3) час після пологів, який триває до 7-ї доби життя новонародженого, – ранній неонатальний період. Патологічні стани, що виникають в перинатальному періоді, займають друге місце в структурі малюкової захворюваності. Наслідком подібних порушень з боку центральної нервової системи може бути якість подальшого життя.

Питання теми:

І. Перинатальні ураження нервової системи.

1. Визначення поняття.

4. Періоди та основні синдроми перинатальних уражень ЦНС.

5. Діагностика перинатальних уражень ЦНС.

6. Лікування перинатальних уражень ЦНС.

ІІ. Дитячий церебральний параліч (ДЦП).

3. Клінічна характеристика основних форм ДЦП.

4.Лікування та реабілітація хворих на дитячий церебральний параліч.

І. Перинатальні ураження нервової системи.

Визначення поняття.

Перинатальні ураження центральної нервової системи – це ті патологічні стани, які виникають під впливом багатьох факторів, які впливають на організм плоду в перинатальному періоді.

1. Пологова травма нервової системи.

2. Гіпоксично-ішемічні ушкодження центральної нервової системи.

3. Ураження нервової системи при інфекційних захворюваннях, специфічних для перинатального періоду.

4. Гемолітична хвороба у плода та новонародженого. Інші метаболічні енцефалопатії.

5. Вроджені вади розвитку нервової системи, деформації та хромосомні аномалії.

Пологова травма

З-поміж травм, що трапляються в новонароджених у пологах, вирізняють пологові травми головного та спинного мозку. Усі внутрішньочерепні крововиливи за локалізацією поділяються на епідуральні, субдуральні, субарахноїдальні, внутрішньошлуночкові, внутрішньомозкові (в тому числі й мозочкові). Субарахноїдальні, внутрішньомозкові та внутрішньошлуночкові крововиливи можуть бути як травматичного, так і гіпоксичного генезу (гіпоксично-геморагічні ураження ЦНС). Гіпоксично-геморагічні ураження ЦНС більш характерні для глибоко недоношених (29-31-й тиждень гестації, вагою менше 1500 г) та екстремально недоношених дітей (менше 29-ти тижнів гестації та вагою менше 1000 г). В патогенезі внутрішньошлуночкового крововиливу у недоношених дітей важливою ланкою є зародковий (гермінальний) матрикс, представлений хаотич­но розташованим незрілим капілярним руслом, стінки якого складаються з одного шару ендотелію без тканинної підтри­мки (відсутні гладкі м'язові волокна, колаген чи еластин). Наявність високого рівня кровотоку, фібрінолітичної актив­ності і відсутність ауторегуляції є причиною уразливості гермінального матриксу для крововиливу. Він виявляється переважно в субепендимальній ділянці бічних, третього і четвертого шлуноч­ків та існує у плода в період між 24 та 32 тижнями, що зумовлює часте виникнення внутрішньошлуночкового крововиливу гіпоксичного генезу в недоноше­них. Тому крововилив у недоношених новонароджених із нередукованого гер­мінального матриксу найчастіше локалізується в субепендимальній і паравентрикулярній зонах над голівкою і тілом хвостатого ядра на рівні міжшлуночкового отвору. Внутрішньошлуночковий крововилив трапляється в середньому у 25% недоношених.

Травма спинного мозку є найменш вивченою родовою травмою нервової системи. Тяжкі крововиливи ведуть до зупинки дихання при народженні і до високої смертності в неонатальному періоді. Розтягнення хребта може вести до опущення стовбура мозку та вклинення його в великий потиличний отвір. Дислокація чи переломи хребців одразу вказують на тяжке ураження спинного мозку. При легкому ураженні спостерігається непостійна минаюча м’язова гіпотонія, ослаблений крик, нерізко виражені дихальні розлади. У випадках більш тяжких уражень виникає симптоматика, характерна для спінального шоку: синдром дихальних розладів, адинамія, м’язова гіпотонія, арефлексія, ноги розігнуті і відведені в стегнах, нерухомі, часом з рідкими спонтанними рухами. Часом виявляється двобічний (рідше однобічний) тотальний параліч плечового сплетення або параліч його верхньої частини - параліч Дюшенна-Ерба, параліч діафрагми, синдром Бернара-Горнера. У недоношених клінічна симптоматика може з’являтись через декілька днів після травми, тобто існує латентний період благополуччя від моменту травми до її клінічних проявів.

Гіпоксично-ішемічне ураження ЦНС (гіпоксично-ішемічна енцефалопатія)

Найчастіше вини­кає у недоношених новонароджених унаслідок церебральної гіпоперфузії, яка зумовлена гіпоксемією. Механізми розвитку ішемії мозку у доношеного і недо­ношеного відносно різні і мають свої особливості. Так, у доношених новонароджених, які перенесли асфіксію, виникає метаболічна ацидемія (лактат-ацидоз), яка викликає серцево-судинну недостатність, що у свою чергу призводить до падіння системного артеріального тиску і в кінцевому підсумку – до гіпоперфузії головного мозку, ішемії. Високий рівень ушкодження мозку в недоношених новонароджених пов'язаний з його незрілістю, особливостями васкуляризації при різних термінах гестації, підвищеною проникністю капілярів, залежністю церебрального кровотоку від порушень загальної гемодинаміки внаслідок недосконалості ауторегуляторних механізмів.

Виділяють 3 ступеня гіпоксично-ішемічної енцефалопатії (Aicardi, 1995):

- І ступінь (легкий) характеризується збудженням або пригніченням функ­ції центральної нервової системи, триває перші 5-7 діб життя;

- II ступінь (середньої тяжкості): пригнічення або збудження триває понад 7 діб, можливе виникнення судом, синдрому внутрішньочерепної гіпертензії та вегетативно-вісцеральних порушень;

- III ступінь (тяжкий) характери­зується прогресуючою втратою церебральної активності тривалістю по­над 10 діб, глибоким пригніченням фізіологічних функцій, можливо, до коматоз­ного стану.

Етіологія

До вагітності:

1. Вік матері (молодше 20 і старше 35 років).

2. Шкідливі умови праці.

3. Соматичні та ендокринні захворювання (серцево-судинні захворювання, діабет).

4. Токсикоманія, наркоманія.

Під час вагітності:

1. Будь-які захворювання матері під час вагітності (в тому числі анемія, токсикоз, ГРВІ).

2. Внутрішньоутробні інфекції.

3. Прийом під час вагітності потенційно небезпечних для плода препаратів (анаприлін, надолол, клофелін, резерпін, ніфедипін, каптоприл, саліцилати та ін).

4. Передчасне відшарування плаценти.

5. Передлежання плаценти.

8. Багатоплідна вагітність.

9. Несумісність за АВ0 і резус фактору.

Під час пологів:

1. Передчасні і пізні пологи.

2. Наявність мезонію в навколоплідних водах, внаслідок чого змінюється їх забарвлення, що є ознакою внутрішньоутробної гіпоксії (кисневого голодування) плоду та фактором ризику щодо меконіальної аспірації новонародженого.

3. Тривалий безводний період.

4. Неправильне ведення пологів.

5. Стрімкі (менше 2 годин) або затяжні (більше 12 годин) пологи.

6. Накладання акушерських щипців.

7. Кесарський розтин.

8. Вакуумна екстракція плода.

9. Обвиття плода пуповиною.

4. Періоди хвороби:

Незважаючи на різноманіття причин, що призводять до перинатальних уражень нервової системи в перебігу захворювання виділяють три періоди:

- гострий – до одного місяця;

- відновний – до одного року;

Особливістю гострого періоду є домінування загальномозкових порушень без виражених локальних симптомів.

Основні клінічні симптоми та синдроми гострого періоду.

- Синдром підвищеної нервово-рефлекторної збудливості.

- Синдром церебрального (загальномозкового) пригнічення.

- Неонатальна кома (коматозний синдром).

- Бульбарний, псевдобульбарний синдром.

- Порушення м′язового тонусу: гіпо-/атонія або гіпертонус.

- Синдром вегетативних дисфункцій.

Синдром підвищеної нервово-рефлекторної збудливості:

-посилення спонтанної рухової активності.

-поверхневий і нестійкий сон.

-частий немотивований плач.

-дрібноамплітудний тремор кінцівок, підборіддя.

Синдром церебрального пригнічення:

-млявість, малорухомість дитини,

-загальна м′язова гіпотонія, гіпорефлексія,

-ослаблення тонів серця, схильність до брадикардії,

-вогнищеві симптоми у вигляді збіжної косоокості, ністагму, асиметрії мімічної мускулатури, птозу, анізокорії.

Гіпертензійно-гідроцефальний синдром:

-збільшення розмірів голівки дитини на 1-2 см порівняно з нормою,

-відкриття сагітального шва більше 0,5см,

-збільшення і випинання великого тім′ячка,

-пронизливий (мозковий) крик;

-позитивний симптом Грефе (при спонтанних рухах очних яблук вниз або при швидкому переміщенні голови в просторі між повікою і райдужкою з'являється біла смуга склери),

Рис.1 Діти із симптомом Грефе

Коматозний та судомний синдроми є проявами важкого ураження головного мозку.

Коматозний синдром:

-виражена млявість, адинамія, крик слабкий чи відсутній,

-м′язова гіпотонія до атонії,

-різко пригнічені або відсутні вроджені рефлекси (включаючи смоктальний і ковтання),

-зіниці звужені або розширені, можлива анізокорія,

-реакція зіниць на світло млява або відсутня,

-відсутня реакція на больові подразники,

-ослаблені або відсутні сухожильні рефлекси,

-дихання різко пригнічене, аритмічне, з частими апное,

-ослаблені тони серця, брадикардія, аритмічний пульс, знижений АТ.

Судомний синдром:

-тоніко-клонічні чи тонічні судоми;

Синдром вегетативних дисфункцій:

-шлунково-кишкові дисфункції (пілороспазм, підвищена перистальтика кишок, бурчання, зригування, блювання, закрепи),

-лабільність серцево-судинної і дихальної систем,

-підвищена спрага, гіпотрофія.

Основні клінічні симптоми та синдроми відновного періоду.

- Синдром підвищеної нервово-рефлекторної збудливості.

- Синдром вегетативної дисфункції.

- Затримка стато-кінетичного розвитку.

- Затримка психічного та передмовного розвитку.

- Синдром рухових порушень.

- Фебрильні судоми. Афективно-респіраторні судоми.

- Бульбарний, псевдобульбарний синдром.

Синдром підвищеної нервово-рефлекторної збудливості у відновному періоді має два варіанти перебігу: при сприятливому варіанті відмічається зникнення або зменшення проявів симптомів підвищеної нервово-рефлекторної збудливості в період від 4-6 місяців до 1 року; при несприятливому варіанті, особливо у недоношених дітей, може розвиватися епілептичний синдром.

Цереброастенічний синдром спостерігається у дітей з легким ураженням ЦНС, на тлі нормального психічного і фізичного розвитку. Характеризується емоційною лабільністю, дратівливістю, руховим неспокоєм, поверхневим тривожним сном, підвищенням сухожильних рефлексів та рефлексів новонародженого, спонтанним рефлексом Моро (при ударі по поверхні, на якій лежить дитина, новонароджений відводить руки в сторони і відкриває кулачки - I фаза, через кілька секунд руки повертаються у вихідне положення - II фаза), періодичним дрібноамплітудним тремором підборіддя, рук, здриганням дитини.

Синдром рухових порушень (найчастіше виникає як наслідок перивентрикулярної лейкомаляції):

-мляві або спастичні парези, пірамідна недостатність,

-зміни м′язового тонусу (гіпо- або гіпертонія, дистонія),

Епілептичний синдром:

-тонічні або клонічні судоми,

Синдром затримки стато-кінетичного розвитку

Діти пізно починають тримати голівку, повертатися зі спини на живіт, сидіти, пізніше починають ходити. Вікові рухові функції починають активно компенсуватися після 6-7 місяців і, як правило, відновлюються до 1-1,5 року.

Синдром затримки психічного та передмовного розвитку

Починає проявлятися з 1-2-х місяців життя. Спостерігається недостатньо стійка фіксація погляду, відсутня реакція на голос матері, немає слухового зосередження. До 3-х місячного віку відмічається недостатнє пожвавлення при спілкуванні, відсутнє гуління, зрідка з′являється усмішка, з 6-ти місяців діти недостатньо активно цікавляться іграшками і оточуючими предметами, недостатньо реагують на присутність матері, нетривало і малоактивно лепечуть.

- Мінімальна мозкова дисфункція.

- Синдром вегетативних дисфункцій.

- Затримка психічного і мовного розвитку.

- Компенсована нормотензивна чи прогресуюча гідроцефалія.

- Дитячий церебральний параліч.

- Сенсорні або соматичні порушення (сліпота, глухонімота).

Синдром мінімальної мозкової дисфункції:

- порушення когнітивних функцій:тяжке засвоєння матеріалу, розсіяність, труднощі під час письма, ускладнене логічне мислення,

- рухових навиків (погана орієнтація, гіпомімія, дизартрія, незграбність).

Діагностика

Надзвичайно важливим є перебіг вагітності і пологів, сімейний анамнез. Збір анамнезу є важливим не тільки в дітей першого року життя, але і у більш пізньому віці. Перинатальні функціональні порушення можуть маніфестувати в різні терміни, а їх декомпенсація може наступити лише при зростанні адаптаційних вимог з розвитком дитини. Ретельне дослідження неврологічного статусу, який проводить лікар-невролог у співпраці з неонатологом і/або реаніматологом в гострому періоді хвороби або педіатром (сімейним лікарем) у відновному періоді хвороби.

Параклінічні методи дослідження:

- Загальний аналіз крові з визначенням кількості ретикулоцитів (їх кількість зростає при гемолітичній хворобі, масивних крововиливах)

- Визначення групи крові та резус-фактора новонародженого

- Біохімічне дослідження крові з визначенням рівня глюкози, кальцію, магнію, натрію, сечовини, білірубіну.

- Дослідження на TORCH-інфекції: збудників токсоплазми, краснухи, цитомегаловірусу, вірусу простого герпесу.

- Дослідження ліквору з метою діагностики субарахноїдального крововиливу та менінгіту внаслідок можливого внутрішньоутробного інфікування.

- КТ, МРТ, допплерографія.

Нейросонографія – ультразвуковий метод дослідження (візуалізаціі) мозку, який дозволяє через велике тім′ячко дитини оцінити стан мозкової тканини, лікворних шляхів. Може використовуватися як скринінг-метод для виявлення дітей з підозрою на інтракраніальні пошкодження.

Лікування

Гострий період:

-ліквідація набряку мозку,

-ліквідація кровотечі (при пологовій травмі, гіпоксично-геморагічному ураженні ЦНС).

Розпочинається з проведення реанімаційних заходів у пологовому залі і продовжується в палаті інтенсивної терапії, відділенні новонароджених пологового будинку чи в разі потреби – у відділенні інтенсивної терапії і реанімації новонароджених.

У відновному періоді застосовують синдромологічний принцип.

Препаратом вибору для лікування хворих із гідроцефальним і гіпертензивно-гідроцефальним синдромом є діакарб, який має діуретичний ефект і одночасно зменшує секрецію спинномозкової рідини. Прогресування гідроцефалії і відсутність ефекту від медикаментозної терапії є показаннями до вентрикуло-перитонеального шунтування.

При судомному синдромі в період новонародженості ви­користовують барбітурати, гідантоїни (дифенін), бензодіазепіни, похідні вальпроєвої кислоти.

При синдромі рухових порушень лікування проводять відповідно до характеру рухових розладів. Для зниження м'язового тонусу призна­чають мідокалм, баклофен, сірдалуд. Значну роль у лікуванні рухових розладів відіграють фізичні методи впливу (масаж, ЛФК, фізіотерапія, рефлексотерапія, водолікування).

У випадках затримки психічного і передмовного розвитку базовими є ноотропні засоби (церебролізин, кортексин, цераксон, семакс, ноотропіл, пантогам, енцефабол), вітаміни гру­пи В, АТФ, вазоактивні засоби. Широко застосовують педагогічні програми, спрямовані на розвиток психічних і мовних функцій

ІІ. Дитячий церебральний параліч (ДЦП)

1. Визначення. ДЦП – це група непрогресуючих синдромів, які є наслідком недорозвитку або пошкодження мозку у пренатальному, інтранатальному і ранньому постнатальному періодах і характеризуються затримкою і патологією рухового, мовленнєвого і психічного розвитку.

Оскільки ДЦП є наслідком перинатальних уражень ЦНС, етіологія захворювання така ж (див. вище).

2. Класифікація ДЦП(Бадалян Л.О., 1984)

- Спастична диплегія (хвороба Літтля)

- Подвійна геміплегія (спастичний тетрапарез)

Клінічна характеристика основних форм ДЦП.

Спастична диплегія. Зустрічається найчастіше. За поширеністю рухових розладів є тетрапарезом, при якому верхні кінцівки уражаються значно менше, ніж нижні. Іноді в руках виявляється лише пірамідна недостатність. Спастичність домінує в розгиначах і привідних м’язах ніг. У дитини у лежачому положенні ноги зазвичай витягнуті. При спробі поставити її ноги перехрещуються і здійснюється упор на носки. У зв’язку з постійним гіпертонусом привідних м'язів стегон ноги дещо зігнуті в кульшових суглобах і ротовані досередини.

Рис. 2. Хворий на ДЦП, спастична диплегія

У 30-35% випадках відмічається інтелектуальний недорозвиток у формі помірної дебільності, часто – розлади мови, зустрічаються судомні пароксизми, інколи атетоїдні, хореоатетозні гіперкінези. В динаміці психічні і мовленнєві розлади непогано компенсуються, локомоторні – регресують гірше. Спостерігаються контрактури у великих суглобах.

Спастична геміплегія. Однобічний парез кінцівок за центральним типом, більш виражений в руці, в дистальній частині. Характерно відставання в рості паретичних кінцівок, їх вкорочення і стоншення. Порушення мови відмічається в 30% за типом дизартрії, рідше – моторної алалії. Нерідко мають місце епілептичні напади, психічні розлади за типом затримки розвитку.

Подвійна геміплегія. Найважча форма, яка представляє спастичний тетрапарез, однаково виражений у верхніх і нижніх кінцівках; можливе нерівномірне ураження сторін. Рано розвиваються контрактури суглобів. Діти, як правило, не оволодівають навичками самостійної ходи. Мовленнєвий розвиток затримується, неповний. Інтелект значно знижений. Постійні судомні напади, апатико-абулічні розлади.

Гіперкінетична форма. Розвивається при переважному ураженні базальних гангліїв. В клінічній картині домінують різні за характером гіперкінези: атетоз, хорея, хореоатетоз, торсійна дистонія. Характерна мінливість м’язового тонусу, що приводить до незграбності рухів. Часто гіперкінези поєднуються із парезами. Бувають мовленнєві розлади. Психічний розвиток страждає менше, ніж при інших формах ДЦП.

Атонічно-астатична форма. Відрізняється низьким м’язовим тонусом, порушеннями координації. Типово: інтенційний тремор, дисметрія, атаксія. Можуть бути помірні гіперкінетичні прояви, пірамідна недостатність. Діти із запізненням починають сідати, стояти, ходити; затримується розвиток довільних рухів. Інтелект порушується незначно.

Ця стаття розкриває основні поняття про ДЦП, симптоматику з періоду дитинства. Також, описані основні форми захворювання і їх градація щодо вікових категорій.

Дитячий церебральний параліч (ДЦП)

Дитячий церебральний параліч - важке захворювання, яке і донині зустрічається у великого відсотка новонароджених. ДЦП повністю змінює життя і батьків, і дитини. Потрібно знати ряд особливостей цієї хвороби і те, як з ними справлятися. Не менш важлива просвітницька робота серед молодого населення, яке планує народження дитини.

Варто зауважити, що говорячи про хворобу ДЦП, ми будемо обговорювати цілий синдромокомлекс, а не одне захворювання. Причинами можуть слугувати як травма немовляти при народженні, так і неправильний розвиток плода. Виходячи з цього можемо вказати, що дитячий церебральний параліч - це система синдромів різного характеру, які виникли в результаті травматизації немовляти при народженні, або через паталогічна розвитку плода під час вагітності. Прояви ДЦП можуть бути самими різними: психічні особливості, порушення когнітивної сфери, розлади опорно-рухової системи. Також, існує гіпотеза, що ДЦП - генетичне захворювання.

Фізіологічна основа травматизації, яка здатна привести до таких тяжких наслідків як дитячий церебральний параліч, така: відбувається необоротне органічне ушкодження мозку, а саме пошкодження клітин кори в слідстві тривалого кисневого голодування. Подібне може бути результатом гіпоксії або асфіксії плода, а також механічної травми в допологовий або післяпологовий період. Таким чином, можна визначити, що синдромом ДЦП є хронічно не прогресуючий синдромокомлекс, представлений порушенням опорно-рухового апарату на тлі аномалій головного мозку.

Дитячий церебральний параліч (ДЦП) — це хронічне захворювання головного мозку, що має не прогресуючий характер, який включає в себе цілий ряд симтомокомплексів: порушення рухової сфери та вторинних відхилень, які виникають внаслідок недорозвитку або пошкодження структур головного мозку в період вагітності чи пологів. Не дивлячись на високі досягнення сучасної медицини та профілактичних заходів, дитячий церебральний параліч має достатньо високе число хворих - 1,7 - 5,9 на тисячу новонароджених дітей. Хлопчики боліють частіше, ніж дівчатка в співвідношенні - 1,3:1.

Особливості розвитку дитини з ДЦП

Для ДЦП характерні порушення рухової, довільної, м'язової активності, а також іноді може страждати інтелектуальна сфера, мова, емоційно-вольова сфера особистості, зір та слух. Деякі симптоми захворювання можуть залишатися протягом усього життя і є причиною інвалідності людини.

Дитина з такими особливостями у розвитку, протягом всього життя стикається з цілою низкою специфічних фізіологічних і психологічних труднощів. Підтримка батьків і оточуючих людей, безпосередньо впливає на якість життя і психологічний комфорт малюка. Отримання освіти та самореалізація дітей з особливостями у розвитку, вимагає від суспільства толерантності і терпіння, від педагогів - наявності знань про особливості розвитку і специфіки роботи з ними.

Симптоми та стадії захворювання

Перейшовши до конкретизації особливостей цієї недуги, слід виділити його основну симптоматику. Першими і явними ознаками виступають:

• Лабільність м'язового тонусу - м'язи або занадто розслаблені, або занадто напружені.

• Переважні руху однією рукою у віці до 18 місяців.

• Патологія рухів: або занадто різкі, або занадто мляві.

• Затримка розумового розвитку.

• Проблеми з мовним апаратом - діти не можуть говорити, виникають також проблеми з ковтанням.

• Проблеми з контролем видільних систем органів.

• Проблеми з зубами.

• Порушення і зниження слуху.

• Дитина не ходить, або хода не відповідає нормі, наприклад, хода на пальцях з вивертанням стопи.

Таким чином можна помітити, що ДЦП симптоми мають дуже широкий спектр, і зачіпають майже всі життєво важливі структури конституції людини.

Ознаки та симптоми хвороби часто можна виявити відразу після народження малюка, але деякі ознаки проявляються з часом, і дуже важливо на ранніх етапах їх помітити, так як раннє лікування і корекція запорука успішної адаптації та соціалізації дітей з ДЦП.

Рухові порушення є основними ознаками ДЦП, вік визначає вираженість симптомів, і їх вид, відповідно до нього, розрізняють три стадії захворювання:

Рання – 0-5міс

Початкова резидуальна стадія – 6 міс - 3 років

Пізня резидуальна стадія – 3 +

Психічне здоров'я дитини з ДЦП

На тлі обтяжених органічних змін головного мозку можуть розвиватися вторинні психічні захворювання.

ДЦП може комбінуватися з розумовою відсталістю (УО), затримкою психічного розвитку (ЗПР), розладами емоційно-вольової сфери особистості (розлади аутистичного спектру), епілепсія і іншими психічними захворюваннями.

Часто психічна сфера у дітей з цим захворюванням не страждає, інтелект відповідає віковій нормі, і такі діти можуть вчитися в загальноосвітніх установах, або в інклюзивних класах.

Форми ДЦП

На сьогоднішній день виділяють шість основних форм ДЦП. Кожна має свою відмінну симптоматику і особливості конституції. Варто зауважити, що першим лікарем, який об'єднав синдромокомлекс в єдину хворобу і виділив градацію форм захворювання, був Зігмунд Фрейд. Опис форм ДЦП виглядає так:

• Подвійна геміплегія - одна з найважчих форм, причина якої криється, в більшості випадків, в гіпоксії плода і має найважчі наслідки. Подібна форма може бути виражена по всьому тілу, або принесе більше шкоди верхнім кінцівкам. Найчастіше, подвійна геміплегія супроводжується епілептичними припадками і в деяких випадках мікроцефалією, яка носить вторинний характер. Хворі з цією формою ДЦП мають ряд психічних порушень, головною особливістю яких є повна відсутність мотивації. Саме через важкі порушення в конституції кінцівок, регулярним нападам і відсутності мотивації, діти, які страждають подібним недугом, потребують регулярної допомоги з боку дорослого в сфері самообслуговування.

• Гіперкінетична форма - є наслідком перенесеної гемолітичної хвороби у немовляти. Цю форму найкраще характеризують такі симптоми як зниження слуху, дизартрія, гіперкінези (мимовільні рухи), ністагм, паралічі і парези. Але головна відмінна риса - збережений інтелект у дитини. Діти з такими особливостями при правильній корекції можуть адаптуватися, закінчити школу і навіть отримати вищу освіту. Можуть самостійно здобувати навички самообслуговування.

• атоніко – астатична форма - головними характеристиками даної форми виступають низький м'язовий тонус, високі сухожильні рефлекси. Часто супроводжується порушенням діяльності мозочка, причиною якого є родова травма. У ще одному варіанті походження цієї форми ДЦП відмінністю виступає порушення функції кори в слідстві травмування. Переважно травмується лобова частина, що веде за собою ряд психічних особливостей і захворювань. ДЦП атоніко-астатичної форми часто супроводжується різними ступенями олігофренії, що не дозволяє дитині функціонувати самостійно.

• Геміплегічна форма - явною ознакою цієї форми є одностороннє ураження кінцівок, іноді рука може бути уражена більше. Крім того, більше уражено півкуля, протилежне скутою стороні. При цьому, глибина дефекту може варіюватися, тому діти можуть розвиватися повільніше, але все ж адаптуватися. Так само можлива затримка мовного розвитку. Іноді трапляються фокальні епілептичні напади.

• Змішана форма - іноді зустрічається синдромокоплекс, диференціювати який дуже складно. Ця форма може виступати і як найскладніша.

Діагноз та лікування ДЦП

Хвороба ДЦП проявляється з народження, але діагноз ДЦП ставиться не відразу, дуже важливо деякий час поспостерігати за розвитком немовляти, так як ряд неврологічних симптомів, що нагадують ДЦП можуть мати іншу етіологію. ДЦП діагноз дуже складний, в середньому до висновку про наявність цього захворювання лікарі приходять коли малюкові виповнюється рік, але все може варіюватися в залежності від тяжкості, частоти і глибини прояву симптомів.

Зараз існує безліч розробок, що дозволяють адаптувати дітей з ДЦП до життя. Займаючись з психологом, дитина може отримати всю необхідну інформацію, щоб бути досить розвиненою для своїх років. Крім того, існує безліч розробок в сфері лікувальної фізкультури для дітей з ДЦП.

Для діагностики ДЦП використовують ряд діагностичних методів і аналізів, серед яких основними є:

• Комп'ютерна томографія голови.

• Ультразвукове обстеження мозку.

Лікувати ДЦП можливо. В першу чергу, основними методами лікування виступають тренування фізичних функцій і робота над психічним розвитком дитини. Це сприяє зменшенню вираженості дефекту. Трудова терапія і фізіотерапія також сприяють поліпшенню рухової функції. Часто використовуються спеціальні ортопедичні пристрої накшталт ходунків і фіксаторів. Не менш важливі заняття з логопедом, так як мовний апарат страждає дуже виражено. Будь-яка корекція і лікування індивідуальні, в силу виразності симптоматики, важливо займатися систематично. Батькам потрібно бути готовим до того, що це займе не мало часу, але результат обов'язково буде. Вже не раз спеціальним психологам і реабілітологам вдавалася адаптувати дитину і звести до можливого мінімуму рухові порушення. У такій ситуації важливо бути терплячими. Важливо пам'ятати, що при всій тяжкості захворювання, діти з ДЦП здатні любити і відповідати на любов. Деякі малюки, які мають збережений інтелект, успішні у навчанні і з часом здатні отримати вищу освіту.

Щоб уникнути цього захворювання, слід серйозно ставитися до планування сім'ї та народження дитини. Майбутній матері необхідно стежити за своїм здоров'ям, позбутися, а краще і не мати, шкідливих звичок і, безумовно, ретельно обирати компетентного і досвідченого акушера. Знаючи всі фактори ризику можна не тільки скорегувати хворобу, а й уникнути її.

Дуже важливийпсихологічний супровід дитини протягом усього дитинства, так як фізіологічні відмінності від інших діток, можуть провокувати виникнення внутрішніх конфліктів, глибоких переживань дитини і поява високого рівня тривожності, агресивних проявів і інших психологічних проблем.

Процес хворобливого лікування також може негативно впливати на емоційну сферу малюка, що вимагає надання психологічної допомоги такій дитині.

Заняття з психологом можуть зняти психологічну напругу, подолати внутрішні конфлікти, знизити рівень тривожності, агресивності та стабілізувати психологічний стан дитини

При зниженому інтелекті діти потребують комплексної корекції фахівців: дефектолога, психолога, логопеда та інших фахівців.

На нашому сайті Ви можете придбати необхідну продукцію для більш ефективної фізіотерапії дитини - дивіться розділ "Фізичний розвиток" на Фактор розвитку.

Також для фахівців і спеціалізованих центрів нами розроблений простий калькулятор з переліком необхідної продукції для дітей з порушеннями опорно-рухового апарату.